Місцеві ради Скородинці Історична довідка

Село Скородинці розкинулося у мальовничій долині річки Серет. Розташоване в північно - західній частині Чортківського району Тернопільської області . До найближчої залізничної станції Білобожниця 10 км., до районного центру м.Чорткова 12 км. . Загальна площа села становить 1467 га. і на даний час проживає 706 чоловік населення в 285 господарствах .
Вулиці називаються : Горішня , Середня , Кубова , Кут , Долина , Бригада , За село , Нагорінка .
Перша згадка про Скородинці датується 1700 роком . Назву села Скородинці люди пояснювали по різному: одні пов’язували цю назву з назвою трави “скорода” , що росла в довколишніх лісах другі , пояснювали
“ скоро день” - скороденці , що ніби то так називали сусіди мешканців
цього села . Село лежить в низовині річки Серет ,оточене горбами, і в часі літньої спеки неможливо було працювати на полі чи по господарстві, тому люди вставали до праці по досвітках , а за те відпочивали в полудневих годинах.
Село навкруги оточене горами порослими лісом , тому вирізняється особливим кліматом . А ще стверджують , що гори захищають його від вітру .І тому температура тут вище середньої в окрузі . На схід від села був великий горб , званий « Щовбом » далі на південь - « Розладівщина », а на захід горб « Вигін » , на якому розміщені кладовища. На території біля села були великі глиниска , також був піщаний та кам’яні кар’єри , глину .пісок і камінь використовували для власних потреб . Назви полів були : «Запрігата », «Ратівки », «Круглик » , «Під стінками », « Довге » « Додатки », « Бурдилі », « Долина », « На горі », « Ланок », « За лісом » , « За селом », « На вигоні » , « Під порубами ». Ліси , які оточували село мали назви від сусідніх сіл : Білецький , Білобожницький , Калинівський , Потіцький , Бичківський , Вербовецький , Тудорівський і Скородинський .
Два останніх були власністю скородинських людей.

В лісі від сусіднього села Біла є велика гора, що зветься “Ботурова” .Біля неї є джерельна криничка з цілющою водою , коло кринички великий дубовий хрест . Місце оточене високим валом . За переказами старожилів кажуть ,що там був монастир і під час монголо - татарських набігів за його стінами переховувалися люди. Немає відомостей коли цей монастир був зруйнований . За легендою , яку переповідають люди , монахи були покарані Богом і монастир провалився під землю. Під час посухи жителі села ідуть з молитвою до хреста і цілющого джерела , після молитви не встигають дійти до села бо завжди випаде хоч невеликий дощ.
При в’їзді в село на горбку височіє римо – католицький костел , побудований 1910 року римо – католицькою громадою села , яка за Австрійською статистикою на 1900 рік налічувала 389 римо – католиків . У селі вони спілкувалися українською мовою. Багато в селі було мішаних пар .Якщо в сім’ї народжувалася дівчинка , то її хрестили за вірою її мами , а якщо хлопчик , то за вірою його батька . З післявоєнних років костел не діючий . В 2000 році під час сильного буревію , який прокотився територією села зазнав руйнувань , на даний час відновлюється греко – католицькою громадою села .
В селі була старенька дерев’яна церква , професор Василь Олійник вивчаючи архівні матеріали довів , що збудована до 1700 року. В 1914 р .на пожертви жителів села було збудовано нову велику церкву на місці колишньої корчми, а розмалювали її 1938 році в 950 – річчя Хрещення України-Руси, а стареньку церкву розібрали і продали за 50 доларів у сусіднє село Майдан Густинського району. На місці престолу дерев’яної церкви ( десь 1928 – 1930 р.р.) силами громади села та на її кошти поставлено фігуру Матері Божої . Насипано могилу борцям , що загинули за волю України - січовим стрільцям УГА . Їхні прізвища викарбувані на гранітній плиті . Серед них :
Шевців Гнат – старший десятник
Шолдак Василь – вістун
Підгородецький Степан – старший стрілець
Шепелявий Тимофій – старший стрілець
Головацький Василь - стрілець
Маланчук Микола - стрілець .

Біля нової церкви збудували залізну дзвіницю з 6-ма дзвонами. Після приходу німців у село , був даний наказ зняти дзвони і здати на переплавлення, проте наказ німецької влади виконаний не був , а найактивнішими жителями села дзвони вночі були зняті , вивезені і закопані за селом. В 1969 році на городах за селом знайдено дзвін « Михаїл » а в 2006 році знайдено дзвін по імені « Нестор » , найбільший із тих дзвонів , які були заховані у війну . Був зроблений ремонт дзвіниці і дзвони зайняли своє місце.
Ще за австрійських часів коштами громади був побудований великий мурований будинок сільської школи . За переказами старожилів за Австрії школа була двокласна з українською мовою навчання , за Польщі - трикласна , з польською мовою навчання і вчителі були виключно поляки . На даний час в приміщенні знаходиться сільська рада , відділення пошти , сільський швейний цех .
Літом 1905 року в селі Скородинці була велика пожежа і тоді згоріло більше половини дворів.
Також у 1905 році засновано товариство “Просвіта ” ім. Т.Г.Шевченка при якій діяли кружки “Сокіл”, яким керував Людвіг Щепанський , “Рідна школа”,” Сільський господар”, а також товариство „Відродження“. Діяв театральний гурток. В 20- 30 -х роках велику виховну і патріотичну роботу проводив Василь Фльорків . Культосвітню працю в селі вели студенти і сільські провідники. Багато молоді вчилося у “Рідній школі” у м. Чорткові ,два студенти уродженці с.Скородинці Чорненький Мирослав Томович і Пшоняк Іван Михайлович у 1937 році були переслідуванні і ув’язнені. В селі ставили п’єси , вистави , як не було де , то ставили в великих стодолах .
У 1936 року силами громади та на її кошти була збудована хата – читальня , де розмістилося товариство „ Просвіта ”. Хата - читальня підтримувала також національно - культурні традиції громади . В ній організовували вистави , концерти , особливе схвалення та захоплення в жителів села викликали вистави „Назар Стодоля ” та „ Отаман Хмара ”, які були просочені національно – патріотичним духом . Силами просвітян проводилися Шевченківські дні , хресна дорога . Протягом всіх років в хаті - читальні ( пізніше сільський клуб ) вирувало життя . Багато років існував хор , який на кожні свята проводив виступи , брав участь в районних оглядах художньої самодіяльності . Активну участь в роботі хору приймав Євген Цепенда , який керував хором . Багато років був завідуючим клубом Мирослав Маланчук . Великих зусиль в роботі клубу докладає завідувач з 1996 року Любов Чайка , яка зуміла організувати і залучити молодь до проведення культурно масових заходів . Під її керівництвом організовано фольклорно – етнографічний колектив , якому в 1998 році було присвоєно звання народного аматорського фольклорного ансамблю. Неодноразово колектив виступає на районних та обласних сценах.
В селі стояла фігура на пам’ятку скасування панщини , до якої щороку в травні виходило село з процесією на молебень .
Перед першою світовою війною був у селі великий мурований млин , який в 1913 році був викуплений родиною Чорненьких , котрі переселилися в Скородинці з с. Ладичина Тернопільського району .В часи війни він був знищений . Пізніше частково відновлений .А 1945 був зруйнований повністю . За переказами , під час колективізації будівлю розібрали , а з каменю побудували колгоспні стайні .

Весною 1941 року в селі почалися масові арешти ,і в одній із акцій арештовано, вивезено а потім замордовано у Вінниці 18 найбільш активніших громадян села.
У неділю 6 липня 1941 року до села увійшли німці і за кілька днів залишили село, з підпілля вийшла місцева гілка ОУН, і влаштувала проголошення Акту відновлення Української держави. Проголосив АКТ і виступив з промовою шанований селі чоловік Фльорків Василь Іванович - колишній січовий стрілець ,нагороджений Хрестом Заслуги Легіону УСС підхорунжий УГА, організатор національно-культурного руху. Віче тривало недовго і закінчилося піснею “ О Україно. О люба ненько”. Перші дні було спокійно , а дальше зачитали список молоді , яку мали вивезти на примусові роботи до Німеччини . Але втечею вдалося врятуватися . Вивезли одиниці .
Після відступу німецьких військ , приходу комуністичної влади почалася мобілізація на фронт . На фронтах Великої Вітчизняної війни загинуло 55 жителів села .
Жителі с.Скородинці члени ОУН та воїни УПА вступили в боротьбу за здобуття своєї держави . Більше двадцяти чоловік загинули від куль московських катів , а члени їх родин за участь у національно – визвольному русі були суджені органами колишнього СРСР їх вивезли в Сибір. Десять чоловік були страчені в Чортківській тюрмі .Так в нерівній боротьбі з енкаведистами загинули такі жителі села :
Олійник Павло Михайлович - член ОУН псевдо « Месник », пізніше воїн УПА на псевдо « Морозенко» , Маланчук Степан Лукович , Романів Степан Михайлович - воїн УПА псевдо « Гонта » , Маланчук Петро Михайлович , Шпитко Михайло Іванович - воїн УПА псевдо « Голуб » , Чорненький Степан Володимирович - воїн УПА псевдо« Чарівний », Маланчук Лука Степанович воїн УПА псевдо « Батько » , Бандура Володимир Іванович – воїн УПА , псевдо « Ворон » , Бандура Михайло Іванович - воїн УПА , псевдо «Роза » ,Каськів Михайло Миколайович , Стельмащук Михайло Степанович « Вир » , Стець Мирослав Васильович « Лис » , Пшоняк Тарас Іванович « Клим », Стельмащук Іван Михайлович , Фірман Петро Григорович « Залізняк », Підгородецький Мар’ян Миколайович , Гапій Михайло Васильович , Кузів Іван Григорович , Кузів Михайло Іванович « Вуж » , Шевців Антін Андрійович , Шевців Григорій Іванович , Фількевич Микола Миколайович , Чорненький Володимир Хомович , Бандура Антін .
Після війни було розпочато розбудову села . 1952 року було розпочато будівництво Скородинської гідроелектростанції , яке було закінчене у 1957 році. Першим директором Скородинської ГЕС був Іванчик Максим Прокопович.
1960 року в селі розпочато будівництво цегельного заводу. Першу продукцію було випущено у 1963 році. Багато років на посаді директора цегельного заводу був Стельмащук Антон Петрович.
1967 року збудовано приміщення діючої школи .Першим директором у новобудові був Цепенда Є.Г. . Добудову школи , в якій розміщено фізичний , хімічний кабінети, кабінет інформатики , майстерня , спортзал , їдальня було введено в експлуатацію в 1994 році. Також в 1967 році на території села збудовано будинок торгівлі . 1985 року побудований дитячий дошкільний заклад , функціонує дитячий садок до сьогодні .
В роки незалежності України була відремонтована і оновлена церква , добудована дзвіниця . Після стихії , яка пронеслася селом 2000 року зроблено капітальний ремонт школи , відкрита сільська амбулаторія ,
1992 року на перехресті доріг , на місці джерела коштами громади збудована каплиця і тепер кожного року жителі села приходять разом із св’ященником на Йордан святити воду.
За часів вільної України в селі організовано багатогалузеве ПТ « Серет – Інвест », були викуплені цегельний завод та гідроелектростанція , які останнім часом працювали нестабільно . Директором даного підприємства є Петро Чайка . Встановлено млин , який обслуговує всі навколишні села . Також створено сільськогосподарське ТзОВ « Скородинський фільварок », який очолює Володимир Чайка , якому жителі села дали в оренду свої земельні паї .
Також розвинуте в селі торгівельне обслуговування . На території функціонують два приватні продовольчі магазини Ольги Стельмащук - « Калина » та Ігор’я Шатковського - « Каштан » . Працює кафе – бар Михайла Вуйчика , магазин промтоварів Олесі Козар .
З часу проголошення незалежності України жителі села прагнули увіковічнити ім’я генія українського народу Т.Г.Шевченка . У 1992 році за допомогою вихідця села Скородинці Василя Михайловича Олійника 1948 року народження, котрий перебував на посадах голови Тернопільського облвиконкому , голови Тернопільської обласної ради було відкрито пам’ятник Т.Г.Шевченку. Багато праці Василь Михайлович вніс в розбудову села Скородинці ,його старанням було зроблено добудову школи ,а також будівництво дитячого садочка , заасфальтовано дорогу до села і по селу. Вагомий внесок вніс у газифікацію села.
Відомим уродженцем села є також Стельмащук Степан Ількович - професор Дрогобицького педінституту , котрий впорядкував і видав збірку Українських народних пісень “Пісні Тернопільщини”, а також в його доробку є багато творів на історичну тематику серед яких “ Так було за німців”, „ В червоній армії”.
Також Стельмащук Антон Михайлович - професор , зав. кафедрою Тернопільського національного університету .
Великим авторитетом серед жителів села користуються вихідці села -лікарі Фльорків Борис Васильович 1934 року народження , Шевців Борис Богданович 1957 року народження .