Звернення громадян Юстиція повідомляє


Причини, з яких Вам можуть відмовити у реєстрації права власності (23.06.2017 р.)

Реєстрація прав власності на нерухоме майно здійснюється державним реєстратором або нотаріусом, який діє як державний реєстратор.
Найчастіше приводом для відмови служить невідповідність поданих документів існуючим вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закон). Повний перелік передбачених законом причин відмови міститься в статті 24 Закону.
У реєстрації може бути відмовлено у випадках:
• заявлене речове право або обтяження не підлягає державній реєстрації;
• заяву про державну реєстрацію подано неналежною особою;
• подані документи не відповідають вимогам, визначених Законом;
• подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень;
• наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;
• наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно;
• заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;
• після завершення строку, встановленого Законом, не усунені підстави, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав;
• заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію;
• заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі;
• заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлено речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав;
• заявника, який звернувся із заявою про державну реєстрацію прав, що матиме наслідком відчуження майна, внесено до Єдиного реєстру боржників.
Однак відмова державного реєстратора не позбавляє особу, яка подавала заяву про державну реєстрацію права власності повторно її подати, усунувши невідповідності або опротестувати прийняте реєстратором рішення. Оскаржити дане рішення можливо у судовому порядку або до Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації створеної при головному територіальному управлінні юстиції області.


Головне територіальне управління
юстиції у Тернопільській області


Що важливо знати про безвізовий режим з Європейським Союзом         (21.06.2017 р.)

6 квітня цього року Європейський парламент схвалив надання українцям права подорожувати в країни Європейського Союзу без віз. 22 травня 2017 року в офіційному журналі Європейського Союзу оприлюднено Рішення про введення безвізового режиму між ЄС та Україною, яке набуло чинності через 20 днів після оприлюднення, тобто 11 червня 2017 року.
За термінологією Європейського Союзу (далі – ЄС) йдеться про «скасування візових вимог для короткострокових поїздок». Отже, скасовуються візи для тих, хто планує відвідати Євросоюз, але не залишатися там надовго. У тому числі – не працювати.
Залишаються чинними всі правила перебування в ЄС, які діяли і раніше, за наявності візи. Головний принцип доволі простий: в Європейському Союзі раді вітати законослухняних мандрівників з України. А тим, хто порушує закон, в жодному разі не варто розраховувати на те, що статус іноземця хоч якось пом’якшить їхню відповідальність.
Головна ідея безвізового режиму – полегшити подорожі з діловою або туристичною метою, в тому числі короткі поїздки до друзів та родичів.
Перетин державного кордону є можливий виключно в визначеному для цього місці, на прикордонному переході. Також в рамах малого прикордонного руху не можна перетинати кордону поза прикордонним пунктом.
Тим, хто їздить до країн ЄС часто та надовго, доведеться контролювати кількість днів, проведених в країнах Євросоюзу без візи.
Без віз можна перебувати на території ЄС в 90-денний період на кожні 180 днів.
Які документи можуть знадобитися при перетині кордону за безвізового режиму?
- При перетині кордону без візи потрібен біометричний паспорт, дійсний щонайменше протягом трьох місяців після запланованої дати повернення.
- Подорожуючий має бути готовий підтвердити намір повернутися назад. Наприклад, показати зворотній квиток або пояснити, чому його немає (приміром, якщо ви плануєте повертатися з Польщі до України автобусом і плануєте купити квиток на місці). Для тих, хто подорожує власним автомобілем, ця вимога не є актуальною.
- Прикордонник може попросити підтвердити мету поїздки.
Приміром, бронювання готелю вже є достатнім підтвердженням, наявність достатніх фінансових засобів (не менше 50 євро на добу).
Це також може бути запрошення на конференцію чи інший захід, де декларується, що організатори забезпечують вам проживання. Якщо ви їдете до родичів, ви можете заявити про цей факт, але будьте готові надати їхню адресу та інші контакти чи – за наявності – підтверджуючі документи. При цьому немає потреби робити офіційне запрошення, яке є обов’язковим для візи.
- Потрібно мати поліс медичного страхування, для тих, хто подорожує автомобілем – «зелену карту» (страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу).
Безвізовий режим не дає права на оформлення дозволів на проживання, працевлаштування або навчання в ЄС. Для цього буде потрібний трудовий контракт чи запрошення на роботу, на підставі якого оформлюється національна робоча віза або посвідка на проживання.
Порушення терміну перебування в ЄС тягне за собою подальшу заборону в’їзду.
Для тривалішого часу перебування в ЄС необхідно оформити візу.
Що потрібно для здійснення подорожі з дитиною?
- Кожна особа, включаючи дітей незалежно від віку, повинна мати окремий паспорт.
- Фізична особа, яка досягла 16 років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України.
- Фізична особа, яка не досягла 16 років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
- Залежно від кожного особистого випадку, можуть знадобитися додаткові документи – свідоцтво про народження, згода обох або одного з батьків, свідоцтво про смерть, рішення суду про позбавлення батьківських прав, визнання особи безвісти відсутньою або померлою тощо.
Випадки в яких громадянину України може бути тимчасово відмовлено в перетинанні державного кордону, якщо особа:
■ перебуває у списку осіб, що становлять загрозу суспільному порядку, суспільному здоров’ю чи внутрішній безпеці;
■ перебуває в списку осіб, в’їзд яких, хоча б в одній країні ЄС, заборонений;
■ осуджений в будь-якій країні-члені Шенгенської зони або ЄС за злочини, які передбачають кримінальне покарання у вигляді позбавлення свободи строком мінімум в один рік;
■ є об’єктом рішення про видворення з країни, яке приймається, зокрема, у випадках нелегального перебування;
■ по яких є докази участі в злочинній діяльності чи явні докази наявності умислу приймати участь в подібній діяльності;
■ не мають усіх необхідних документів.
Після запровадження безвізового режиму громадяни України можуть в’їжджати без віз до усіх держав-членів ЄС (за винятком Великобританії та Ірландії), а також до 4 держав-асоційованих учасниць Шенгенської угоди: Ісландії, Ліхтенштейну, Норвегії та Швейцарії.
Отже, отримання візи не вимагатиметься під час поїздок до таких держав: Австрія, Бельгія, Болгарія, Греція, Данія, Естонія, Ісландія, Іспанія, Італія, Республіка Кіпр, Латвія, Литва, Ліхтенштейн, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чехія, Швейцарія, Швеція.

Головне територіальне управління
юстиції у Тернопільській області


Право власності на землю        (13.06.2017 р.)

Відповідно до статті 78 Земельного Кодексу України, право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Згідно із статтею 79 Земельного Кодексу України земельна ділянка – це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об’єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється:
- у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;
- шляхом поділу чи об’єднання раніше сформованих земельних ділянок;
- шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
- шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом;
- за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об’єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об’єднання земельних ділянок.
Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.
У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв’язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.
Земельна ділянка може бути об’єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Державна реєстрація прав суборенди, сервітуту, які поширюються на частину земельної ділянки, здійснюється після внесення відомостей про таку частину до Державного земельного кадастру.
Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Суб’єктами права власності на землю є:
а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності;
б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування - на землі комунальної власності;
в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади - на землі державної власності.


Головне територіальне управління
юстиції у Тернопільській област
і


Як захистити своє право власності на нерухоме майно

На сьогоднішній день питання захисту права власності чи не одне з найбільш актуальних в нашій державі, особливо щодо об’єктів нерухомості. Незаконне заволодіння правами на власність юридичних та фізичних осіб впливає на впевненість громадян України у завтрашньому дні. То ж необхідність врегулювання цього питання на законодавчому рівні є першочерговою.
Так, відповідно до статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» власники отримали право за заявою накладати заборону на відчуження своєї нерухомості. Отже, проведення реєстраційних дій державним реєстратором прав зупиняється не лише на підставі рішення суду про заборону вчинення реєстраційних дій, що набрало законної сили, а ще й на підставі заяви власника об’єкта нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій щодо власного об’єкта нерухомості.
В разі подання заяви про вчинення реєстраційних дій щодо такого майна державний реєстратор зобов’язаний зупинити її розгляд. Про зупинення реєстраційних дій на підставі рішення суду про заборону вчинення реєстраційних дій державний реєстратор невідкладно повідомляє власника об’єкта нерухомого майна.
Після чого власник має 10 робочих днів для надання судового рішення про заборону відчуження нерухомого майна. Якщо таке рішення буде надане, реєстратор зупиняє розгляд справи до вирішення судом спору по нерухомості по суті позовної заяви. У разі неподання такого рішення суду державна реєстрація прав поновлюється та розгляд документів продовжується державним реєстратором на загальних підставах.
Реєстраційні дії також відновлюються, якщо власник за власною ініціативою відкличе подану заяву. Окрім цього, реєстраційні дії можуть бути зупинені/відновлені на підставі рішення суду, що набрало законної сили.
Тобто у випадку незаконної реєстрації власник може за власною ініціативою тимчасово зупинити реєстраційні дії та має час для звернення до суду з клопотанням про забезпечення позову шляхом заборони вчинення реєстраційних дій щодо власного нерухомого майна.


Головне територіальне управління
юстиції у Тернопільській області

Посвідчення заповітів


У відповідності до статті 1233 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Тобто заповіт являє собою вчинений відповідно до вимог закону документ, що містить у собі одностороннє особисте розпорядження спадкодавця на випадок своєї смерті стосовно порядку передачі його майна на користь певних осіб.
Зазвичай заповіт складається однією особою. Проте ЦК України не забороняє складення так званого спільного заповіту. До нього, зокрема, належить заповіт подружжя (ст. 1243 ЦК України).
Закон визначає певні вимоги щодо особи заповідача. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю (ст. 1234 ЦК України). Заповідач має розуміти значення своїх дій і їх наслідки, тому забороняється протиправний вплив на свідомість людини під час складення заповіту. У зв’язку з цим існує правило, відповідно до якого право на заповіт здійснюється заповідачем особисто, а вчинення заповіту через представника не допускається.
Заповідач визначає зміст заповіту та його основні положення. Заповідач має право:
- призначити коло спадкоємців;
- визначити обсяг спадщини;
- зробити заповідальний відказ;
- покласти на спадкоємців інші обов’язки;
- скласти заповіт з умовою;
- підпризначити спадкоємця, якщо основний спадкоємець помре до відкриття або в момент відкриття спадщини (одночасно із спадкодавцем). Заповідач також має право скасувати або змінити заповіт. У цьому полягає свобода заповіту.
Визначаючи коло спадкоємців, заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб. Спадкоємцями можуть бути названі будь-які учасники цивільних відносин – фізичні та юридичні особи, держава, територіальні громади, Автономна Республіка Крим. Водночас заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування особу (осіб), яка є його спадкоємцем за законом. Проте право спадкодавця у цьому питанні має деякі обмеження.
Закон визначає коло осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині (ст. 1241 ЦК України). До таких осіб належать: малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти; непрацездатна вдова (вдівець); непрацездатні батьки спадкодавця. Обов’язкова частка складає половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом.
Заповіт має бути складений у письмовій формі, підписаний особисто заповідачем, із зазначенням місця і часу складення заповіту. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою особою за правилами, викладеними в главі 3 розділі II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 за № 282/20595 (із змінами). На бажання заповідача, а також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках.
При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається, згідно вимогам статті 56 Закону України «Про нотаріат».
Заповіт має бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало незрозумілостей чи суперечок після відкриття спадщини.
Нотаріус при посвідченні заповіту зобов’язаний роз’яснити заповідачу зміст статті 1241 ЦК України про право на обов’язкову частку у спадщині, зміст статті 1307 ЦК України щодо нікчемності заповіту на майно, яке є предметом спадкового договору та статті 1254 ЦК України про право заповідача на скасування та зміну заповіту.
Для більш повного і всебічного захисту інтересів заповідача і збереження таємниці заповіту передбачається можливість складення секретного заповіту, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом.
Особливий порядок посвідчення нотаріусом секретного заповіту робить неможливим передчасне ознайомлення з його змістом будь-якої особи. Секретний заповіт оголошується нотаріусом лише після смерті заповідача і відкриття спадщини.
Заповіти, складені та посвідчені, змінені або скасовані в установленому законодавстві порядку, підлягають обов’язковій реєстрації у Спадковому реєстрі у порядку, установленому Положенням про Спадковий реєстр, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.07.2011 № 1810/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11.07.2011 за № 831/19569 (із змінами).
Інваліди 1 та 2 групи звільняються від сплати державного мита за посвідчення заповіту та його реєстрацію у Спадковому реєстрі.


Головне територіальне управління
юстиції у Тернопільській області


Що робити, коли втратили Державний акт на право власності на земельну ділянку?

У зв’язку з створенням Державного земельного кадастру, запровадженням нових правил реєстрації земельних ділянок та прав на них дублікати державних актів на право власності на земельну ділянку у зв’язку з їх втратою, пошкодженням чи зіпсуванням не видаються.
Із прийняттям антирейдерського законодавства у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно з 02 листопада 2016 року за результатами проведеної державної реєстрації права власності на земельну ділянку особа отримує Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Якщо Ви втратили, пошкодили чи зіпсували Державний акт на право власності чи постійного користування земельною ділянкою, реєстрація яких була проведена до 1 січня 2013 року, відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, Вам необхідно отримати у відповідному відділі Держгеокадастру, за місцем знаходження земельної ділянки, копію примірника втраченого пошкодженого чи зіпсованого державного акта. Далі подати оголошення про втрату документа у друкованих засобах масової інформації місцевої чи регіональної сфери розповсюдження за місцем знаходженням нерухомого майна. В оголошенні обов’язково мають бути зазначені відомості щодо назви втраченого документа, його номер і дата видачі, на чиє ім’я виданий, яким органом (не застосовується у випадках пошкодження чи зіпсування Державного акта).
Щоб зареєструвати земельну ділянку, як об’єкт, потрібно перш за все сформувати її та отримати витяг із Державного земельного кадастру. На підтвердження державної реєстрації земельної ділянки заявнику безоплатно видається Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Витяг містить всі відомості про земельну ділянку. Складовою частиною витягу є кадастровий номер земельної ділянки. Кадастровий номер означає, що інформацію про вашу земельну ділянку і про ваше право на неї внесено до системи кадастру. Тобто держава визнала Вас власником і зобов’язана захищати ваше право власності. Кадастровий номер означає, що межі вашої ділянки вже ніхто не змінить і що ви не втратите її через підробку документів шахраями. Тобто не стільки держава, скільки Ви, як власник, зацікавлені в присвоєнні ділянці цього номера. Якщо Державний акт про право власності наявний, але в ньому відсутній кадастровий номер земельної ділянки, в таких випадках власникам земельних ділянок необхідно вчинити дії щодо присвоєння кадастрового номера та реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Для присвоєння кадастрового номера Вам необхідно звернутися до управління Держгеокадастру з заявою щодо присвоєння кадастрового номера.
Отримавши всі вище перераховані документи Ви звертаєтесь до будь-якого державного реєстратора в межах області, де знаходиться земельна ділянка для проведення державної реєстрації речових прав на земельну ділянку.
За результатами розгляду поданих документів державний реєстратор проводить державну реєстрацію права власності на земельну ділянку. Підтвердженням факту реєстрації прав власності на земельну ділянку у Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно є витяг, який може бути видано в паперовій формі за бажанням заявника, який засвідчується підписом та печаткою державного реєстратора. Документи сформовані за допомогою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в електронній чи паперовій формі мають однакову юридичну силу.

Головне територіальне управління
юстиції у Тернопільській області