Звернення громадян Юстиція повідомляє

Європейський суду з прав людини встановив, що розміщення виклику шляхом публічного повідомлення на сайті суду є порушенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (20.11.2018 р.)

У справі «Дріді проти Німеччини» (заява №. 35778/11) Європейський суд з прав людини одноголосно встановив, що розміщення виклику шляхом публічного повідомлення на сайті суду є порушенням статті 6 Конвенції, виходячи з того, що Апеляційний суд визначивши дату судового розгляду, відповідно до національного законодавства розмістив повістку на сайті суду оскільки обвинувачений був за кордоном, однак виклик до суду публічним повідомленням не забезпечив присутності особи на засіданні, під час якого розглядалася апеляційна скарга цієї особи. Так, Європейський Суд констатував порушення пункту 1 статті 6 та пункту 3 (с) статті 6 Конвенції, тобто порушення права на справедливий судовий розгляд / права захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника.
Крім того, з огляду на те, що захиснику Абдельхаміда Дріді не було надано можливість належним чином підготуватися до участі у засіданні, підготувати захист або взяти участь у розгляді апеляції, Європейський Суд констатував порушення права на справедливий судовий розгляд / права мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту / права захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, які визначені пунктом 1 статті 6 та пунктами 3 b) і с) статті 6 Конвенції.
Повне рішення по справі «Дріді проти Німеччини» (заява №. 35778/11) доступне в базі даних HUDOC за посиланням: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=003-6155208-7964981
З текстом прес-релізу рішення у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової можна ознайомитися за посиланням: https://www.echr.com.ua/translation/sprava-dridi-proti-nimechchini-pres-reliz/
Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і носить інформаційний характер.


Вимоги щодо оформлення скарги на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (09.11.2018 р.)

Відповідно до пункту 3 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128 розгляд скарг здійснюється за заявою особи, яка вважає, що її права порушено, що подається виключно у письмовій формі та повинна містити обов’язкові відомості, передбачені Законами України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закони), а також відомості про бажання скаржника та/або його представника взяти участь у розгляді відповідної скарги по суті та про один із способів, в який скаржник бажає отримати повідомлення про зазначений розгляд.
Перед розглядом скарги по суті комісія вивчає скаргу для встановлення:
• чи віднесено розгляд скарги відповідно до Законів до повноважень суб’єкта розгляду скарги (належний суб’єкт розгляду скарги);
• чи дотримано вимоги Законів щодо строків подання скарги та вимог щодо її оформлення;
• чи наявні (відсутні) інші скарги у суб’єкта розгляду скарги.
У разі коли встановлено порушення вимог Законів щодо строків подання скарги та вимог щодо її оформлення, суб’єкт розгляду скарги на підставі висновку комісії приймає мотивоване рішення про відмову у розгляді скарги без розгляду її по суті у формі наказу.
Вимоги щодо оформлення скарги відповідно до частини 5 статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»:
Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єкта державної реєстрації або територіального органу Міністерства юстиції України подається особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі та має містити:
1) повне найменування (ім’я) скаржника, його місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім’я) представника скаржника, якщо скарга подається представником;
2) зміст оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності та норми законодавства, порушені на думку скаржника;
3) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;
31) відомості про наявність чи відсутність судового спору з порушеного у скарзі питання, що може мати наслідком скасування оскаржуваного рішення, повідомлення або реєстраційної дії державного реєстратора та/або внесення відомостей до Єдиного державного реєстру;
4) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати складення скарги.
До скарги додаються засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника (за наявності), а також якщо скарга подається представником скаржника – довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження такого представника, або копія такого документа, засвідчена в установленому порядку.
Якщо скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єкта державної реєстрації подається представником скаржника, до такої скарги додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження, або його копія, засвідчена в установленому порядку.

Головне територіальне управління юстиції
у Тернопільській області
 
Як зареєструвати своє місце проживання у дачному (садовому) будинку? (06.11.2018 р.)

Досить поширеною стала ситуація, коли громадяни на постійній основі проживають безпосередньо у власних дачних (садових) будинках, які як правило знаходяться на території садівничих товариств. Після проведення реконструкції таких будинків та підведення інженерних комунікацій, виникає можливість проживати в них не тільки в літній період, а й цілий рік.
З метою реалізації основних прав і свобод, до яких зокрема відносяться участь у виборах, одержання пенсій, інших соціальних послуг, а у більшості випадків – для отримання субсидії, власники таких будинків мають бажання зареєструвати в них своє місце проживання.
Для отримання можливості реєстрації місця проживання у будинку, його статус необхідно спочатку змінити з дачного (садового) на жилий. Переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки здійснюється безоплатно органами місцевого самоврядування села, селища, міста, з якими відповідні дачні поселення та садівничі товариства пов’язані адміністративно або територіально відповідно до Порядку переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки затвердженого, постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 р. № 321 (зі змінами).
Для застосування механізму переведення дачних і садових будинків у жилі будинки, необхідною передумовою є їх відповідність будівельним нормам. Тому, разом із заявою про переведення дачного чи садового будинку у жилий будинок, громадянин, який є його власником, або уповноважена ним особа подає до виконавчого органу місцевої ради звіт про проведення технічного огляду дачного чи садового будинку з висновком про його відповідність державним будівельним нормам і на підставі цього приймається рішення про переведення будинку у жилий.
При цьому, земельні ділянки, на яких вони розташовані, повинні мати цільове призначення «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд». Земельні ділянки садівничих товариств віднесені до категорії земель сільськогосподарського призначення і мають цільове призначення «для індивідуального садівництва», що передбачає право будівництва на ній саме дачного (садового) будинку, а тому переведення його у жилий фонд можливе після зміни цільового призначення землі на цільове призначення «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд».
Зміна цільового призначення передбачає розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що здійснюється землевпорядною організацією. Виконавцем робіт у вибраній землевпорядній організації може бути тільки особа, яка має сертифікат інженера-землевпорядника. Перелік таких осіб розміщений на офіційному сайті Держгеокадастру за адресою: www.land.gov.ua («Державний реєстр сертифікованих інженерів-землевпорядників» підрозділу «Сертифікація» розділу «Напрями діяльності»).
Рішення про переведення будинку у житловий є підставою для внесення відповідних змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (зі змінами).


Головне територіальне управління
юстиції у Тернопільській області

 
Вимоги щодо оформлення скарги на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора речових прав на нерухоме майно (01.11.2018 р.)


Відповідно до пункту 3 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128 розгляд скарг здійснюється за заявою особи, яка вважає, що її права порушено, що подається виключно у письмовій формі та повинна містити обов’язкові відомості, передбачені Законами України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закони), а також відомості про бажання скаржника та/або його представника взяти участь у розгляді відповідної скарги по суті та про один із способів, в який скаржник бажає отримати повідомлення про зазначений розгляд.
Перед розглядом скарги по суті комісія вивчає скаргу для встановлення:
• чи віднесено розгляд скарги відповідно до Законів повноважень суб’єкта розгляду скарги (належний суб’єкт розгляду скарги);
• чи дотримано вимоги Законів щодо строків подання скарги та вимог щодо її оформлення;
• чи наявні (відсутні) інші скарги у суб’єкта розгляду скарги.
У разі коли встановлено порушення вимог Законів щодо строків подання скарги та вимог щодо її оформлення, суб’єкт розгляду скарги на підставі висновку комісії приймає мотивоване рішення про відмову у розгляді скарги без розгляду її по суті у формі наказу.
Вимоги щодо оформлення скарги відповідно до частини 5 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»:
Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єкта державної реєстрації прав або територіального органу Міністерства юстиції України подається особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі та має містити:
1) повне найменування (ім’я) скаржника, його місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім’я) представника скаржника, якщо скарга подається представником;
2) реквізити рішення державного реєстратора, яке оскаржується;
3) зміст оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності та норми законодавства, які порушено, на думку скаржника;
4) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;
5) відомості про наявність чи відсутність судового спору з порушеного у скарзі питання, що може мати наслідком скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора та/або внесення відомостей до Державного реєстру прав;
6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати складання скарги.
До скарги додаються засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника у результаті прийняття рішення державним реєстратором (за наявності), а також якщо скарга подається представником скаржника – довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження такого представника, або копія такого документа, засвідчена в установленому порядку.
Скарга на рішення про державну реєстрацію прав розглядається в порядку, визначеному цим Законом, виключно за умови, що вона подана особою, яка може підтвердити факт порушення її прав у результаті прийняття такого рішення.
Якщо скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єкта державної реєстрації прав подається представником скаржника, до скарги додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження, або копія такого документа, засвідчена в установленому порядку.


Головне територіальне управління юстиції
у Тернопільській області



Головний спеціаліст відділу
розгляду звернень та забезпечення діяльності
комісії з питань розгляду скарг у сфері
державної реєстрації Управління державної
реєстрації Головного територіального
управління юстиції у Тернопільській області І.В. Риндич


Порядок виконання в Україні судових доручень іноземних судів
про надання правової допомоги у цивільній справі (25.10.2018)

 
Іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Іноземні особи мають процесуальні права та обов’язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, крім випадків, передбачених Конституцією України та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається Цивільним процесуальним кодексом України, законом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст. 500 Цивільного процесуального кодексу України, суди України виконують доручення іноземних судів про надання правової допомоги щодо вручення викликів до суду чи інших документів, допиту сторін чи свідків, проведення експертизи чи огляду на місці, вчинення інших процесуальних дій, переданих їм у порядку, встановленому міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - дипломатичними каналами.
Судове доручення не приймається до виконання, у разі якщо воно:
1) може призвести до порушення суверенітету України або створити загрозу її національній безпеці;
2) не належить до юрисдикції цього суду;
3) суперечить законам або міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
Виконання судового доручення здійснюється відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. На прохання іноземного суду процесуальні дії можуть вчинятися під час виконання судового доручення із застосуванням права іншої держави, якщо таке застосування не суперечить законам України.
У разі надходження від іноземного суду прохання щодо особистої присутності його уповноважених представників чи учасників судового розгляду під час виконання судового доручення суд України, який виконує доручення, вирішує питання про надання згоди щодо такої участі.
Виконання судового доручення підтверджується протоколом судового засідання, іншими документами, складеними чи отриманими під час виконання доручення, що засвідчуються підписом судді та скріплюються гербовою печаткою.
У разі якщо немає можливості виконати доручення іноземного суду, суд України у порядку, встановленому міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або якщо міжнародний договір не укладено - дипломатичними каналами, повертає таке доручення іноземному суду без виконання із зазначенням причин та подає відповідні документи, що це підтверджують.
Доручення іноземного суду про вручення виклику до суду чи інших документів виконується у судовому засіданні або уповноваженим працівником суду за місцем проживання (перебування, місцем роботи) фізичної особи чи місцезнаходженням юридичної особи.
Виклик до суду чи інші документи, що підлягають врученню за дорученням іноземного суду, вручаються особисто фізичній особі чи її представникові або представникові юридичної особи під розписку.
У судовій повістці, що направляється з метою виконання доручення іноземного суду про вручення документів, крім відомостей, зазначених у статті 129 Цивільного процесуального кодексу України, додатково зазначається інформація про наслідки відмови від отримання документів та неявки до суду для отримання документів згідно із частинами п’ятою і шостою цієї статті.
У разі якщо особа, якій необхідно вручити виклик до суду чи інші документи за дорученням іноземного суду, перебуває під вартою або відбуває такий вид покарання як довічне позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, обмеження волі, арешт, суд надсилає документи, що підлягають врученню за дорученням іноземного суду, до адміністрації місця тримання особи, яка здійснює їх вручення під розписку та невідкладно надсилає розписку і письмові пояснення цієї особи до суду.
У разі відмови особи отримати виклик до суду чи інші документи, що підлягають врученню за дорученням іноземного суду, суддя, уповноважений працівник суду або представник адміністрації місця тримання особи робить відповідну позначку на документах, що підлягають врученню. У такому разі документи, що підлягають врученню за дорученням іноземного суду, вважаються врученими.
У разі неявки до суду без поважних причин особи, яку належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання, у якому мають бути вручені виклик до суду чи інші документи за дорученням іноземного суду, такі документи вважаються врученими.
Доручення іноземного суду про вручення виклику до суду чи інших документів вважається виконаним у день, коли особа або її представник отримали такі документи чи відмовилися від їх отримання або якщо така особа чи її представник, яких належним чином повідомлено про дату, день, час та місце судового засідання, на якому має бути вручено виклик до суду чи інші документи, без поважних причин не з’явилися до суду, - у день такого судового засідання.
Виконання доручення іноземного суду про вручення виклику до суду чи інших документів підтверджується протоколом судового засідання, у якому зазначаються заяви чи повідомлення, зроблені особами у зв’язку з отриманням документів, а також підтвердженням про повідомлення особи про необхідність явки до суду для отримання документів та іншими документами, складеними чи отриманими під час виконання доручення, що засвідчуються підписом судді та скріплюються гербовою печаткою.



Начальник Головного територіального
управління юстиції у Тернопільській області                                                                               Едуард Кольцов



Законопроект 9140: оформлення СПАДЩИНИ та ДАРУВАННЯ для СЕЛЯН (20.10.2018)


 
Законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення передумов для захисту економічних та спадкових прав громадян в сільській місцевості» (9140 від 01.10.2018).
МІФ:Законопроект відкриває великі можливості для рейдерських захоплень
ФАКТ:ЗАКОНОПРОЕКТ НАДАЄ СЕЛЯНАМ МОЖЛИВІСТЬ ОФОРМИТИ СПАДЩИНУ У ВЛАСНОМУ СЕЛІ

Рейдерство не відбувається при оформленні спадщини селян в сільській місцевості. Функції Уповноважених Осіб розповсюджуються ВИКЛЮЧНО на:

 оформлення спадщини та дарування
 оформлення заповіту та договору довічного утримання
 посвідчення копій документів
 видачу свідоцтва про народження і смерть.

Оформлення договорів купівлі-продажу та корпоративних прав НЕ ВКЛЮЧЕНО до їхнього функціоналу.

МІФ:Законопроект руйнує основи децентралізації в Україні
ФАКТ:ЗАКОНОПРОЕКТ НАДАЄ СЕЛЯНАМ МОЖЛИВІСТЬ ОФОРМИТИ ДАРУВАННЯ У ВЛАСНОМУ СЕЛІ

Основою децентралізації є передача максимально можливої кількості повноважень громадам, на щоНЕ ВПЛИВАЄЗаконопроект 9140, оскільки:

 кваліфікованих юристів у сільській місцевості немає, а сільські нотаріуси не запрацювали
 послуги приватних нотаріусів коштують В РАЗИ дорожче, ніж державних, до яких треба їхати від 50 до 300 км
 соціально обумовлені ціни на послуги Уповноважених Осіб.

МІФ:Законопроект призведе до значних корупційних ризиків та зловживань
ФАКТ:

 Безпідставно вважати, що рівень корупційних ризиків з боку державних службовців може бути більшим, ніж ризики зловживань з боку державних реєстраторів, державних або приватних нотаріусів.

 Повідомлення про правопорушення у сфері державної реєстрації та нотаріату до Мін`юсту надходять постійно, на що відомство реагує в рамках Закону.


МІФ: Ініціатори проекту надумали проблему доступу до нотаріальних послуг та здійснення державної реєстрації, а також відсутності необхідної кількості нотаріусів у віддалених сільських районах.
ФАКТ:Цинічна БРЕХНЯ з метою захисту ВЛАСНИХфінансових інтересів. Доступ до нотаріальних послуг в селі сьогодні:

 13 мільйонів українців у 29 000 населених пунктахНЕ МАЮТЬ нормального доступу до нотаріальних послуг
 із 1 161вакансій державних нотаріусів вакантними є 311 посад: в районах відсутні державні нотаріуси ВЗАГАЛІ.

МІФ: Законопроект продовжує аферу з державними реєстраторами

 у випадках, коли державні реєстратори вчиняють реєстраційні дії поза межами своєї юрисдикції, Мін’юст блокує їхній доступ до реєстрів
 з 18 вересня 2018р. Мін’юст запровадивна технічному рівні механізм, що не дозволяє реєстратору вчиняти реєстраційні дії за межами своєї області і порушувати закон.
 уповноважені особи працюватимуть у ВИЗНАЧЕНІЙ МІСЦЕВОСТІ, категорія – НЕ ВИЩЕ села або району (територіальна прив’язка).

МІФ:Законопроектставить під сумнів безспірність вчинення нотаріальних дій та знижує їх якість

ФАКТ:ЗАКОНОПРОЕКТ НАДАЄ СЕЛЯНАМ МОЖЛИВІСТЬ ПОСВІДЧИТИ КОПІЇ ДОКУМЕНТІВ У ВЛАСНОМУ СЕЛІ

Мін’юст здійснює державне регулювання нотаріальної діяльності, контроль за організацією нотаріату та нотаріальної діяльності Уповноважених осіб.
Нотаріальні дії будуть вчиняти особи:

 із вищою юридичною освітою
 необхідним досвідом роботи від ТРЬОХ років
 з відповідно обладнаним робочим місцем.



ЩО НЕОБХІДНО ЗНАТИ ПРИ УКЛАДЕННІ ДОГОВОРУ ПРО ОРЕНДУ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ (15.10.2018)

Орендодавцями можуть бути власники земельних ділянок або органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України.
Громадяни та юридичні особи набувають права оренди земельної ділянки:
• із земель державної або комунальної власності за результатами аукціону, а у випадках, передбачених частиною другою статті 134 Земельного кодексу України, – за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, в порядку, передбаченому статтями 123, 124 Кодексу;
• земельних ділянок, що перебувають у приватної власності, – за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.
Типова форма договору оренди землі затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 р. № 220.
До договору оренди землі обов’язково включаються такі істотні умови:
- об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);
- строк дії договору оренди;
- орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
Договір оренди може передбачати надання в оренду декількох земельних ділянок, що перебувають у власності одного орендодавця (одного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування).
Строк оренди земельної ділянки не може перевищувати 50 років. Разом з тим при передачі в оренду, зокрема, земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства строк дії договору оренди землі не може бути меншим як 7 років, а якщо для таких цілей передаються земельні ділянки меліорованих земель і на яких проводиться гідротехнічна меліорація – меншим як 10 років.
Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.
Зміна умов договору оренди землі здійснюється:
• за взаємною згодою сторін;
• у разі недосягнення згоди - в судовому порядку.
Розірвання договору оренди землі здійснюється:
• за згодою сторін;
• на вимогу однієї із сторін - за рішенням суду;
• в односторонньому порядку - якщо передбачено законом або договором.

Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Головне територіальне управління
юстиції у Тернопільській області


Конвенція ООН про права дитини (10.10.2018 р.)

Конвенція про права дитини була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН від 20 листопада 1989 року.
Конвенція ООН про права дитини – це угода між країнами, в якій записано, як уряд кожної країни має дбати про дітей.
Україна взяла на себе ряд зобов’язань з покращення добробуту дітей – зокрема, підписавши Конвенцію ООН про права дитини. Ця Конвенція була ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року.
Ратифікація Конвенції означає, що уряди беруть на себе зобов'язання забезпечити дитині зростання у безпечних та сприятливих умовах, маючи доступ до високоякісної освіти та охорони здоров'я, а також високий рівень життя.
Конвенція містить повний перелік прав дитини: на життя, на ім'я, на набуття громадянства, на піклування з боку батьків, на збереження своєї індивідуальності, право бути заслуханою у ході будь-якого розгляду, що стосується дитини; право на свободу совісті та релігії; право на особисте та сімейне життя; недоторканість житла; таємницю кореспонденції; право користуватися найдосконалішими послугами системи охорони здоров'я; благами соціального забезпечення; на рівень життя, необхідний для її розвитку; на освіту; на відпочинок; на особливий захист: від викрадень та продажу, від фізичних форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, участі у військових діях; право на вжиття державою всіх необхідних заходів щодо сприяння фізичному та психічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка стала жертвою зловживань або злочину.
Права, викладені в Конвенції, умовно можна поділити на три частини:
1. Забезпечення: право володіти певними речами, отримувати певні послуги та мати доступ до того й того (мова йде про ім'я та громадянство, медичний догляд, освіту, відпочинок та ігри, опікування інвалідами, сиротами та біженцями);
2. Захист: право бути захищеним від дій, що завдають шкоди дитині (наприклад, від розлучення з батьками, залучення до воєнних дій, комерційної, економічної чи сексуальної експлуатації, фізичного чи психічного знущання тощо);
3. Участь: дитина має право бути почутою, коли приймаються рішення, що стосуються її життя. Підростаючи, дитина повинна мати дедалі більше можливостей брати участь у житті суспільства, готуватися до самостійного життя, користуватися правами свободи думки та слова, вибору культури, релігії та мови.
У різних державах і регіонах світу Конвенція ООН про права дитини виконується по-різному із врахуванням особливостей та менталітету кожної держави, але об'єднує усі держави по відношенню до дітей, їх поваги, прав та інтересів, турботи і любові.


Головне територіальне управління
юстиції у Тернопільській області


Порядок визнання та звернення до виконання рішення
іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню (01.10.2018 р.)

Рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. У разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше.
Відповідно до ст. 463 Цивільного процесуального кодексу України, рішення іноземного суду може бути пред’явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред’явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.
Питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника. Якщо боржник не має місця проживання (перебування) або місцезнаходження на території України, або його місце проживання (перебування) чи місцезнаходження невідоме, питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцезнаходженням в Україні майна боржника.
Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається до суду безпосередньо стягувачем (його представником) або відповідно до міжнародного договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, іншою особою (її представником). Якщо міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, передбачено подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду через органи державної влади України, суд приймає до розгляду клопотання, що надійшло через орган державної влади України.
Вимоги до клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду встановлені ст. 466 Цивільного процесуального кодексу України, згідно із якою клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається у письмовій формі і повинно містити:
1) ім’я (найменування) особи, що подає клопотання, зазначення її місця проживання (перебування) або місцезнаходження;
2) ім’я (найменування) боржника, зазначення його місця проживання (перебування), його місцезнаходження чи місцезнаходження його майна в Україні;
3) мотиви подання клопотання.
До клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду додаються документи, передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, не визначено перелік документів, що мають додаватися до клопотання, або за відсутності такого договору, до клопотання додаються такі документи:
1) засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, про примусове виконання якого подається клопотання;
2) офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили (якщо це не зазначено в самому рішенні);
3) документ, який засвідчує, що сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду і яка не брала участі в судовому процесі, була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи;
4) документ, що визначає, в якій частині чи з якого часу рішення іноземного суду підлягає виконанню (якщо воно вже виконувалося раніше);
5) документ, що посвідчує повноваження представника (якщо клопотання подається представником);
6) засвідчений відповідно до законодавства переклад перелічених документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнародними договорами України.
Суд, встановивши, що клопотання і документи, що додаються до нього, не оформлено відповідно до вимог, передбачених главою 1 розділу ІХ Цивільного процесуального кодексу України, або до клопотання не додано всі перелічені документи, залишає його без розгляду та повертає клопотання разом з документами, що додані до нього, особі, яка його подала.
Розглянувши подані документи та вислухавши пояснення сторін, суд постановляє ухвалу про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання. Копія ухвали надсилається судом сторонам у триденний строк з дня постановлення ухвали.
Ухвала про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання може бути оскаржена у порядку і строки, передбачені Цивільним процесуальним кодексом України.
На підставі рішення іноземного суду та ухвали про надання дозволу на його примусове виконання, що набрала законної сили, суд видає виконавчий лист, який пред’являється для виконання в порядку, встановленому законом. Виконавчий лист вноситься до Єдиного державного реєстру виконавчих документів в порядку, встановленому Положенням про Єдиний державний реєстр виконавчих документів.

Головне територіальне управління
юстиції у Тернопільській області