Місцеві ради Залісся Історична довідка

     Село Залісся розташоване серед лісів, що і підкреслює його назва. На півночі і півдні село оточене лісами. Із переказів відомо, що село Залісся існувало ще до нападу на Україну татар, за два кілометри на південний схід від теперішнього села. Татари напали на це село у ХУІІ столітті і знищили його. Багато людей взято в полон і продано на невільницьких ринках. Люди, які залишилися, розбіглися по лісах. Після відступу татар, вони почали повертатися до рідних місць. Першим повернувся з лісу житель на прізвище Бар і поселився саме на тому місці, де тепер розташоване село. Одна з вулиць села до цієї пори має назву Бариська.
    Село є центром сільської ради. До районного центру 18 км. В селі є залізнична зупинка. Розташоване на берегах річки Млинки.
    Помірно-континентальний клімат. В селі родючі грунти, що сприяє розвитку сільськогосподарського виробництва. Село оточують ліси Улашківського і Колиндянського лісництв. На території сільської ради знаходиться заказник загальнодержавного значення «Дача Галілея». Вісім дубів занесені до пам»ятки природи загальнодержавного значення. Під охороною знаходяться унікальні, рідкісні та екзотичні дерева: горіх маньчжурський, сосна чорна, веймутова, модрина європейська, японська, ялиця біла, дугласові дуби, ясени та модрини в «Галілеї» просто вражають своїми розмірами. «Дача Галілей» має наукову та лісогосподарську цінність, як унікальна база генофонду лісових порід з багатим асортиментом, чудовими можливостями для селекції та насінництва, як елемент регіональної екологічної мережі. Цей ліс є зразком найдавнішого та найуспішнішого досвіду штучного лісорозведення в Україні. Головною метою насадження лісу у Галілеї був захист від ворожих набігів на панські маєтки.
    В селі є два ставки. Середня температура липня 26 градусів вище цельсія, а січня – 18 градусів нижче цельсія.
В селі 516 дворів, 1042 жителів. Село відоме з 1785 року. На території Залісся знайдено скарб срібних прикрас давньоруського часу Х-ХІ століть.
    Закінчувалася перша світова війна і збройні сили  УНР зібралися в трикутнику Галичини (18 липня 1918 року) між лініями Устечко – Ягольниця від заходу, Збризь-Чорнокінці-Шманьківчики від півночі й річки Збруч від сходу. Частина 1 корпусу в Борщові, частина 2 корпусу в Заліссі. В серпні всі відділи легіону перебували у Заліссі, потім ще доповнені були куренем, що прийшов із Вишколу під проводом отамана Тарнавського. Він став командиром Легіону. Мирон Омелянович Тарнавський – генерал-четар УГА, командир Легіону УСС, який дислокувався на Чортківщині та Борщівщині. Керівник Чортківської офензиви, за що Тарнавському присвоєно звання Генерала-четаря. Та з початку січня команда корпусу відкликала отамана Тарнавського, а на його місце призначила сотника Осипа Микитку. Це генерал-майор УГА з 1916 року УСС. Від січня 1918 року комендант Легіону УСС, з яким згідно з умовами Брестського мирного договору в березні 1918 року перейшов річку Збруч, звільняв від більшовиків міста Одеса, Запоріжжя. Під час Чортківської офензиви 1919 р. командир 1-го корпусу УГА, який відзначився у боях за місто Тернопіль, Теребовля. Від 2 листопада 1919 року до 10 лютого 1920 року – начальний вождь УГА, розстріляний більшовиками. Після різдв»яних свят Легіон під командою О.Микитки із Залісся змінив стоянку і перенісся в Бощівський повіт до Сков»ятина і Шимківців. У лютому вирушив на Наддніпрянщину.
    Першими поселенцями с.Залісся були люди українського роду і такий стан тривав до часів Гайдамаччини, коли багато польських утікачів з-поза Збруча, тікаючи перед народним гнівом українського народу, дісталися також околиці Залісся. Тоді за дозволом і протекцією дідичів Тарнавських осіли також у самому Залісся, де дісталися від тодішнього власника різні привілеї та земельні наділи. Загалом усі поляки були звільнені від панщини. Були це такі шляхетські родини: Румійовські, Уруські, Ліпінські, Міровські, Гасини, Хіхловські, Сьвірські, Чеховські, Стожеки, Зєм»янські, Вонсовичі, що розрослися в чисельні родини так, що до вибуху Другої світової війни поляки становили приблизно третину всіх мешканців села.
    При загарбанні села поміщицькою Польщею, в селі правив пан Фельдчук Юзеф. На підвищеному місці села був розташований його маєток, а селянські глиняні хатки вкриті соломою тулилися між горбами та в ярах. В пана був винокурний завод, де працювали українці. Українців пригнічували, вони працювали у тяжких умовах і в 1930 році тут відбувся страйк сільськогосподарських робітників.
    На той час в селі була читальня «Просвіти» в церковному будинку, мало село споживчу кооперативу, гурток «Сільського господаря», пізніше гурток «Рідної школи», відділ «Союзу Українок», а при читальні хоровий та театральний гуртки.
Було це у 30-ті роки. «Просвіта» мала хату-читальню, яка була при церкві. Завідував хатою-читальнею Слободян Петро. Він керував церковним і світським хорами. Діяв також і драматичний гурток. Активістами були: Колісник Петро, син отця Білінкевича – Кипріян, Свирида Ананій, Задоровський Йосип, Ліщинський Йосип. Вони були учнями гімназії «Рідна школа» у Чорткові. Приїзджали у неділю чи на канікулах і відвідували репетиції. Перед кожними святами обов»язково ставили якусь виставу. Лазарук Михайло був декоратором у драмгуртку. Дяк – Колісник Петро організовував влітку фестони (масові ігри, танці). Допомогав йому син о.Білінкевича Кипріян. Дівчата, молоді жінки справляли вечірки на честь іменин: Ганни, Варвари, Андрія. Було створено також війсково-спортивне товариство «Луг». Керував ним Данюк Петро. Члени товариства мали свою форму (зелені сорочки, чорні штани). Робили різні стройові вправи, марширували, співали пісні. До товариства входило біля 20 хлопців. При хаті-читальні була бібліотека. До читальні приїзджали активісти з Чорткова на віче, це – Надія Юрчинська з якою по-звірячому розправилися у Чортківській тюрмі 1948 року. У хуторі Млинки також була хата-читальня. Організатором був Бойчук Володимир. Людей там жило багато, сходилися у хату-читальню і проводили просвітницьку роботу.
    Національний склад населення села на стан 1938 року становив: українців – 1742 чол., поляків – 762 чол., єреїв -88 чол. Крім того, між двома світовими війнами місцевий фільварок, якого власником був тоді єврей Юзеф Фельшуг, розпарцельовано між спроваджених із корінної Польщі колоністів, для яких створено було з обширного лану під назвою « Помірки» осібний просторий присілок, що безпосередньо лучився із Заліссям за церквою в південній частині села. В Заліссі весь час була польська школа. Всіх предметів навчали польською мовою і всі діти в першому році навчання вчилися лише по-польськи. Аж від другого року навчання вчили всіх дітей української мови, як предмету. За польської окупації був у селі уже сильний натиск на всіх римо-католиків, між якими був також значний процент колишніх греко-католиків українського роду, щоб вони вживали польської мови. В тому напрямку діяли вчителі місцевої школи, отці- домініканки з містечка Озеряни, які обслуговували місцевий костел і мали в тому часі навіть постійно одного священника в Залісся. Громадський уряд, що був у руках визначеного повітовим старостою державного комісара, польські організації, як Дом Людови, Кулько Рольніче, «Стшелєц» та «Постерунок» поліції, що мав свою станицю в Залісся. Незважаючи на все те, розмовна польська мова дуже помало приймалася серед залісян. Навпаки, діти спроваджених колоністів масово засвоювали собі в стрічі з місцевими дітьми українську мову і здебільного нею добре володіли.
    Всіх колоністів включно з тими давніми польськими залісянами, що були залишками за дозволом державної польської адміністрації серед нових колоністів, де мали також усі привілеї, нових колоністів, більшовицькі окупанти Залісся ранньою весною 1940 року поголовно вивезли на Сибір, а по закінченню війни примусово вивезли до Польщі із Залісся всіх римо-католиків цілими родинами, а також між ними всіх римо-католицьких жінок та римо-католицьких чоловіків, залишаючи в селі лише самих греко-католиків та римо-католицьких жінок, греко-католицьких чоловіків. На місце виселених на Сибір колоністів і на місце вивезених до Польщі в 1945 році всіх римо-католиків, поселено виселенців з Лемківщини. Все це проходило під акцією «Вісла». Комуністична влада СРСР передала полякам майже 20 тисяч квадратних кілометрів прапрадідівської української землі: Лемківщина, Надсяння, Підляшшя, Холмщина. Вевезла з цих земель майже 800 тисяч українців.
    До Залісся переселилися такі сім»ї: Довбуші, Шведи, Гвозді, Фургали, Гаталяки, Пирки, Лапчуки, Василіви, Міщишини, Папали і ще багато інших.  В кінці 1945 і на початку 1946 років від час операції «Вісла» відбулася масова депортація народів, що суттєво відобразилося і на переселенню жителів села. Осілі поляки були виселені із села, а в їхні хати заселили українців переселених із Польщі. Їхня розмовна мова (близька до лемківської) внесла великий вплив на розмовний діалект залісян.

В селі в 20-30 роках проводилося таємне політичне життя. До початку Другої світової війни ОУН унаших краях вже міцно стояла на ногах. Активістами в Заліссі були: Ліщинський Іван Антонович – Провідник Скала-Подільського району, Семенюк Іван, Фартушинський Антон Григорович. В другій половині вересня 1939 року на Чортківщину прийшли радянські солдати. По селах почали заводити нові порядки. Почали нав»язуватися колгоспи. В Заліссі першим головою колгоспу був Роздольський Антон. Селяни протистояли, не хотіли записуватися до колгоспу. Почалися арети членів Організації Українських Націоналістів чи тих, кого НКВД запідозрювало у приналежності до неї. В Заліссі було арештовано: Ліщинського Івана, Білінкевича Мирона, Орлика Павла, Бойчука Михайла, Ціхоцького Мирона, Замрикіта Миколу. Нова влада користувалася архівами польських спецслужб, які склали списки всіх більш-менш національно-свідомих і громадсько-активних українців. З липня 1941 року Залісся опинилося під німецькою окупацією. Більшовики втекли. За німецької окупації війтом у селі був Репета Петро. Із села були вивезені в Німеччину на примусові роботи: Сов»як Василь, Добощук Михайло, Зазуляк Марія, Копистинський Михайло, Шумка Павло, Дзиндра Ольга і багато інших. В селі всіх чоловіків військовозобов»язаних забрали на війну. В той час діяла в Заліссі спеціальна група для боротьби з членами ОУН, УПА, які активно переслідували українців-визволителів від більшовиків і німецьких загарбників, знущалися над односельчанами, помогали членам УПА активістки-зв»язківці з села: Слободян Анна, Сороківська (Бурник )Павліна, Горбачевська Гафія, Хрик Іванна, Козак Олексанра, Лазарук Емілія. Вони розносили підпільну літературу, листівки, які розвінчували тодішній режим, підтримували тісний зв»язок з хлопцями, які переховувалися в лісах, отримували від них цінну інформацію про облаву, передавали їм продукти. Повстанці повідомляли селян і багато з тих, кого мали виселити, утікали з села і переховувалися. Сороківська Павліна, Рудик Михайлина, Рудик Іван, Хрик Іванна потрапили в поле зору анкаведистів. Бурник Павліна відсиділа під слідством в Чортківській тюрмі один рік, Хрик Іванна в тюрмах Сибіру – 5 років, Рудик Іван і Михайлина – 8 років.
Радянсько-німецька війна забрала у Заліссі 51 чоловік. До рідного села не повернулись:
Ангелюк Василь Петрович,
Атаманець Іван Миколайович,
Атаманець Михайло Семенович,
Атаманець Павло Миколайович,
Атаманець Тимофій Миколайович,
Бурник Павло Антонович,
Вонсович Адам Альбінович
Говіко Павло Іванович,
Горбачевський Іван Андрійович,
Гоцян Микола Стахович,
Григорчук Йосип Іванович,
Гоцуляк Антон Петрович,
Добощук Микола Семенович,
Добощук Михайло Федорович,
Задоровський Володимир Петрович,
Іваник Михайло Семенович,
Кашута Володимир Осипович,
Коростіль Володимир Миколайович,
Лазар Василь Якович,
Лазарук Мар»ян Михайлович,
Лапчук Володимир Онуфрійович,
Лапчук Деонізій Михайлович,
Лапчук Петро Семенович,
Литвин Бронислав Михайлович,
Ліпінський Франц Якович,
Ліщинський Андрій Іванович,
Ліщинський Антон Михайлович,
Лотоцький Степан Якович,
Мельничук Степан Данилович,
Орлик Йосип Антонович,
Орлик Йосип Михайлович,
Орлик Омелян Петрович,
Орлик Теодозій Дмитрович,
Ратушняк Петро Михайлович,
Репета Григорій Федорович,
Свирида Павло Петрович,
Семенюк Михайло Миколайович,
Слободян Антон Антонович,
Слободян Микола Панькович,
Слободян Михайло Станіславович ,
Сов»як Михайло Петрович,
Сов»як Михайло Федорович,
Сокальський Михайло Максимович,
Стицишин Михайло Онуфрійович,
Сулима Степан Мартинович,
Сумка Тимофій Степанович,
Титур Іван Михайлович,
Топольницький Орест Михайлович,
Хлопецький Мар»ян Іванович,
Хрик Михайло Романович,
Хрик Роман Васильович.
В центрі села на пам»ять про загиблих встановлено пам»ятник, на якому написано: «Ці люди загинули за радянську владу в 1941-45 р.р.»
30 червня 1948 року знову почалася організація колгоспних господарств. В 1963 році село радіофіковано і електрифіковано. В 1950-83 р.р. в селі збудовано: колгоспні тваринницькі приміщення, баню, будинок спеціаліста, млин, школу, дитячий садок, цегельний завод, контору колгоспу, приміщення сільської ради, будинок культури.
Головами колгоспу були:
Маланич І.М., Пірга П., Забіяка І.О., Чава В.М., Антонів П.Д., Богута В.В., Ратушняк В.М., Піскор І.М. В теперішній час село газифіковане.
Архітектурний ансамбль села доповнюють культові споруди: костел споруджений в 1801 році, УПЦ КП Святого Михаїла збудована в 1889 році, греко-католицька капличка споруджена в 1998 році.
Костел деякий час використовували як склад запчастин в колгоспі. У 1991 році костел повернено римо-католицькій громаді для богослужіння. Його відвідують 20 жителів села, а також віруючі з навколишніх сіл.
В 2001 році за кошти пожертвувань на джерелі біля річки Млинки збудована капличка. Тут відбуваються Йорданське освячення води на Водохреща, маївки.
На честь скасування панщини споруджений пам»ятний хрест (1848р.) В селі височить символічна могила «Борцям за волю України» споруджена в 1995 році.
За кошти родини Лазаруків споруджена і облаштована фігура Божої Матері в центрі села (2000р.)
Споруджено пам»ятник односельчанам полеглим у Другій світовій війні.
В Млинках є карстова печера. Майже 100 років тому біля села Залісся місцеві жителі добували там гіпс (галябастер) для своїх потреб, вирубали в скелі величезну нішу і натрапили на щілини, які вели далеко під землю. Першим дослідником цієї печери був учитель Михайло Біль.
Даним витвором природи все більше і більше зацікавлюються вчені, а також туристи з усіх куточків світу. В даний час печера передана для науково досвідних та рекреаційних цілей Чортківському спелеоклубу «Кристал». Довжина ходів печери понад 30 км. Майже кожного року спелеологи відкривають нові ходи і в 2008 році було досліджено, що печера з»єднана з печерою Угринь так,як кільцьовані кажани, які мешкають в печері Млинки були знайдені в печері Угринь.
    В селі працює загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, в якій навчають 12 учителів. Є фельдшерсько-акушерський пункт 1-го рівня акредитації, будинок культури, бібліотека, дошкільний заклад.
В селі три приватних торгових заклади.

Відоме село і тим, що тут в 1896 році народився визначний організатор і освітянин, адвокат Михайло Росляк. Він був організатором спорудження будівлі гімназії «Рідна школа» і банківської справи у Чорткові. Як адвокат, віддавав перевагу політичним справам, 17 вересня 1939 року врятував, посприявши визволенню із тюрми 500 невинних політичних в»язнів. Репресований більшовицькою владою. Емігрував за кордон. Помер у 50-х роках ХХ століття в США. Доктор М.Росляк надав цікаву інформацію щодо походження свого роду, а саме: після битви під Полтавою 1709 року забрели до Залісся молоді учасники козацького війська гетьмана І.Мазепи на прізвище Орлик, Лучка, Росляк. Вони, одружившись з місцевими дівчатами, дали початок розвитку їх родів у Заліссі. Його прадід – Григорій Росляк, родом із Київщини жив в селі Залісся між тими новими поселенцями, що оженився з місцевою дівчиною. В них було двоє дітей, донька Анна і син Дмитро – дід Михайла Росляка. Наймолодший син Семен – батько М.Росляка, помер 1932 року на 73-му році життя. Прадіда вже після народження дітей, було арештовано в селі Залісся за участь у гайдамаччині, вивезено до тюрми в Кам»янець-Подільський, де він помер. Михайло Росляк оберігав і продовжував патріотичні традиції свого роду.

    Організаційну і культурно-освітню працю в селі вели студенти і свідомий селянський актив. Вишкіл молоді на навчання в Чортків та Тернопіль почався за декілька літ перед війною. Високі студії закінчили о.Михайло Постушенко, інженер Мирослав Білинкевич.
Про село згадується в книзі Історично-мемуарний збірник Чортківської округи/О, Соневицька, Б.Стефанович, Р.Дражньовський:Нью-Йорк-Париж-Сідней-Торонто,1974.-923с.;Історико-туристичний путівник Чортківщина.-Тернопіль:Астон,2007.-181с.