Місцеві ради Кривеньке Історична довідка

    Назва села КРИВЕНЬКЕ походить, мабуть, від рельєфу та від назви річки, яка протікає через усе село та має назву - Кривчик
Кривеньке є центром сільської ради, якій підпорядковане село Васильків.
Районний центр – Чортків – віддаль до якого 36 км.
Найближча залізнична станція – Гусятин – відстань до залізничної станції 12 км.
    Село Кривеньке має вигляд ланцюгової оселі, положеної на горбі на північ від річки Кривчик , назва якої має, безперечно, зв”язок із назвою села. Ця річка випливає на горбовині між Пробіжною ,Жабинцями і Товстеньким, творить ставки в Товстенькому і Кривенькому, перепливає попри село Васильків і вливається до Збруча  ( на півн.схід від села Коцюбинчики). На території Кривенького вливається до річки з півночі потік без окремої назви, що випливає на полях між Товстеньким і Кривеньким.
Щадячи родючу землю – чорнозем ,розміщалося село по обидва береги річки. Західна частина села при дорозі до Товстенького називається Опарщина – найстаріша з вулиць, присілок на півн. захід від села , де здалеку видніли тополі - Ворохівка (від імені кількох родин Ворохів), центр села – просто “село”, східна частина (на межі з Васильковом ) –Заболотівка, на горбі , паралельно центральній вулиці - наймолодша - Гора , яка побудована в другій половині ХІХ століття.
Поля на північ від села мали назву просто перші ,другі,треті і четверті гони, а далі Лісовина; на північний захід Кернички , Горб, Зади, на південь Пріски, Берестки , Млаки, Палямарова долина , на схід (в напрямі Сидорова) Балова долина (хоч людей з прізвищем Бала вже не було в селі. Люди того прізвища жили в Коцюбинцях.)
    Географічні координати 49 0 15 пн.ш. 26 6 35 сх.д. Розташоване на річці Кривчик , на сході району.
Клімат дещо відрізняється від клімату району. Ця відмінність досить добре помітна весною . В той час , коли на території району розтанув сніг , повертаючи з Чайки зразу помічаєш , що тут усюди ще лежить сніг ( що зразу впадає в очі). Якщо порівнювати із територією , яка прилягає до Чорткова , в Кривенькому пізніше розпускаються дерева. Пізніше з»являється цвіт.
І ще одна особливість , пов»язана мабуть з рельєфом та відсутністю лісу, а також ( за догадами людей ) розташуванням на полях села газокомпресорної станції , це те ,що дощі дуже часто оминають село, падають уже тоді , коли вони мають затяжний характер. Люди помітили ,що хмара, яка насувається , часто доходить до села , ніби об щось розбивається та розходиться в різні сторони.
На східному кінці села , напроти Василькова , існують каменоломні ,звані Кривчиком, де видобували синій граніт. Були в селі і копальні глини, але непридатної до гончарських виробів. Вздовж села є великі поклади піску, а також камінь. Село розташоване в руслі великої річки , так як на березі теперішньої річки часто попадаються різні черепашки , які є свідченням існування великої водойми.
Лісів в селі немає. Є, так званий парк та сад заложені в 60 –і роки ХХ століття.
Зі сторони Товстенького є став.
Виділяється село родючим чорноземом , який за оцінкою , в числі найкращих в районі.
    Станом на 1 січня 2010 року в селі зареєстровано 462 чоловіки , з них постійно проживає 421 чоловік, усі жителі української національності. 196 будинків , з яких 136 заселені ,інші стоять , частина з них ще має власників.
У порівнянні з 2005 роком : населення на той час становило 528 чоловік, 202 будинки, 156 будинків заселених.
Статистичні відомості про село Кривеньке : Загальна поверхня 1637 га ( в тому числі 696 двірської посілості) , з того орного поля 1518. Число домів :1921 р- 259,1931 –271. Число населення 1900р.- 1496,1910-1443,1921-1219,1931-1270, 1939 -1589. За австрійською статистикою 1900 р. в громаді греко –католиків 1277. римо-католиків – 39,.мойс – 31; на фільварках 61 гр-кат.,29 р.кат.,58 мойс.,1 –інші . Мова: в громаді 1245 укр.,92 поль.,на фільварках 59 укр.,89 поль.Пошта Товстеньке (7км) залізнична станція Гусятин (11км).станція поліції – Сидорів.
За національністю в основному були українці, 8 сімей євреїв, один поляк Жарський жив на Заболотівці. Частина євреїв працювала в сільському господарстві , частина мала магазинчики, шинок, були музиканти. За прізвищами :Фішель, жив від Василькова, Бендик жив на корчмі Конн, Шрейбер,Миндель – у селі, Прешель, Янкель та Бронштейн – на Опарщині. Всіх їх розстріляли німці в Чорному лісі у 1941-1943 роках.
Кривеньке мало щастя, що не лежало при головних шляхах, куди посувалася з давніх часів хвиля полонізації. В селі не було ні польського священика, ні костьолу , а в результаті цього тільки невеличкий відсоток латинників . Усі місцеві латинники розмовляли виключно українською мовою; отож фальшивими є всі статистичні дані конскрипційних комісарів , що автоматично приписували латинникам і жидам польську розмовну мову. Та й мішані подружжя належали в селі до винятків . Бо душпастер села о. Брикович , умів попровадити справу так , що до такого подружжя не доходжило.

Коли село заложене і яку долю переживали його мешканці невідомо
Перші відомості про село тепер Чортківського району належить до 1648 року . Назва виникла від річки Кравчик , що в»юнкою стрічкою звивається поміж полями і впадає в Збруч.
На подвір”ї Дмитра Миколаєвача при копанні ями на картопю знайдено разом з іншим грубим череп”ям дві урни із спаленими кістками і з монетами 2 ст. з римських часів. Знахідку передано до Національного Музею у Львові.
Найчастіші родові прізвища селян були : Мотика,Шмата ,Ворох, Остапчук ,Червоняк, Федорейко, Фуг.
Змітаючи порох давнини , гортаємо сторінки літопису села. В 1651 році Кривеньке спалили турки , а кривеньчан погнали в жорстоку неволю. Тільки до сорока хат чудом вціліли після цього наскоку.
Та село повільно росло знову. На початку ХУІІІ сторіччя воно вже мало 150 хат.
В 1848 році скасовано панщину. Даремними були сподівання трудівників на краще життя. Скасування панщини анітрохи не виправдало їхніх надій. Родючі землі залишилися в руках поміщика . 238 селян у своєму користуванні мали 653 гектари найгіршої, неврожайної землі , а пан Маковецький та ще 2-3 куркулі володіли 540 гектарами родючих полів. Більше половини кривенчан були зовсім безземельними , не мали ані коня , ані плуга.
Минали десятиліття , а становище селян залишалося по колишньому жахливим. В 1920 році Кривеньке перейшло з – під панування габзбургських баронів під владу панської Польщі . Злигодні ,темрява змушували кривенчан залишати своє село і їхати світ за очі в пошуках кращого життя. За вісімнадцять років (1920-1938) більше 100 хліборобів емігрували в Канаду ,Аргентину ,США.
 По переказах в Кривенькому перебували війська Богдана Хмельницького ,які очолював полковник Богун. Радісно його зустріли селяни , охоче вступали до війська і сміливо боролися проти поневолювачів Українського народу. За польських часів і за початку Австрії село належало до домінії Сидорова ( який тоді був містом) і до його властителів .

В першій половині ХХ ст в селі були два панські фільварки . На Опарщині , при дорозі до Чорнокінець , стояв фільварок поляка Віктора Маковецького , що був “патроном” церкви. Він постійно жив в Товстому , пов. Заліщики , а маєток орендував жидам. У східній частині села , від Василькова , стояв фільварок “Затіше”- власність Уейських. До першої війни власник мешкав у Кривенькому, по війні – у своїм дворі в селі Васильківцях . Після першої війни розпарцельовано коло 200 моргів двірського поля між місцевих українських селян, бо поляків у селі не було.
У селі було два водяні млини над річкою Кривцем, один на заході , другий на сході села , обидва – власність дідичів. Недалеко фільварку Маковецьких стояла перед війною ґуральня, також власність дідича, знищена під час війни і більше не відбудованою. До першої війни існувала корчма (заїздний дім), розвалена солдатами цісарської армії 1914 р. До наших часів місце , де вона була збудована називають – Корчмою.
В селі були заможні господарі ( три родини мали по 30-40 моргів поля ), але решта селян мали по кілька моргів поля. Помітної еміграції в селі не було, бідніші виїздили сезонно до Канади , а вернувшись з доларами , докуповували поля чи з парцеляції дідича Маковецького , чи з частини ерекціонального поля , парцельованого на доручення Владики.
Належить згадати про властителів Кривенького, які одночасно були і патронами церкви, так як парафія була приватно надана. За відомих часів весь Сидорівський ключ , а пізніше сам Сидорів належав до родини Пойгейтів. Один з них – Станіслав, в шістдесятих роках ХІХ ст.. брав активну участь в ролі військового старшини в польському повстанні. В панськім дворі довгий час переховувалися повстанці , на двірських ланах були закопані кріси і амуніція, в додаток мусів мати і гроші . Коли повстання не удалося , а треба було сплачувати за великі борги - наступило банкрутство. Маєток спродано , не відомо чи по добрій волі чи примусово – купив його жид Дуб . Синові Станіслава Мчиславови залишився тільки фільварок (затіше ) , він там побудувався і там помер. В руках Дубів залишалося Кривеньке десь приблизно до 1900 року . Потім купив його Спиридон Вахович ( з Зеленої) а по його смерті в 1913 році перейшло на нових властителів Віктора Маковецкого і його жінки Ванди з Ваховичів .
В першій половині ХХ ст. Кривеньке визначилося як свідоме село, з якого вийшла велика кількість інтелігенції. Колись за давнішніх часів тільки двоє селянських дітей пішло в школу і стали народними учителями, то були: Капій бувший управитель школи в Звянівці ( Теребовлянщина ) і Храпливий з Василькова бувший управитель школи в Лисівцях ( Заліщицький повіт) так тепер багато горнеться до школи і виходять в люди: Андрій Стрільчик парох в Стрільчу і Городеньский декан ; Андрій Шмата – управитель школи в Побужанах (Золочівщина ); Василь Щур – управитель школи в Вербятині (Бучаччина ); Онуфрій Остапчук – управитель місцевої школи; Василь Остапчук – учитель і повітовий шкільний інспектор за часів ЗНУР; Василь Шмата – учитель і чатар Галицько Української армії (ГУА) ; Олекса Мушій – чатар ГУА; Стефан Червоняк , останні тепер учителі приватної народної школи УПП в Копичинцях . Микола Пенчак – сотник ГУА ( на східній Україні ) ; Микола Стрільчик (в Києві ) ;Гринько Кузь : Стефан Ворох ,Данило Капій , Стефан Червоняк Гриць Остапчук . Всі наведені змогли ще перед світовою війною покінчити середню школу. Перед війною було стільки селянських дітей з Кривенького та Василькова , що кожен клас мав в школі якщо не двох то бодай одного репрезентанта .Селяни цікавилися справою освіти своїх дітей і посилали їх до середніх та високих шкіл. При кінці ХІХ ст. жили на Ворохівці крім родини Ворохів два замітні господарі - Антін Остапчук і Тимко Решетило , яких можна назвати піонерами кривенецької інтелігенції .
Вони дали добрий приклад для односельчан. Антін Остапчук мав п”ятьох синів; трьох із них послав на науку до учительської семінарії , одного до гімназії , а одного лишив на господарстві. Його сусід , Тимко Решетило послав двох синів на науку до учительської семінарії в Самборі. В тім самім часі Дмитро Стрільчик із Опарщини вивчив свого сина Андрія (1870р.н.) на священика, що опісля був парохом у селі Стрільче Городенського повіту , деканом.
Згодом за ініціативою Василя Остапчука і душпастиря о. І Бриковича більше число селянських дітей пішло на науку до вчительської семінарії, гімназії (перед першою війною особливо до гімназії УПТ в Копичинцях , а між війнами в Чорткові) та до високих шкіл.
Перед другою війною крім дітей о. Бриковича (Романа та Дарії , гімназ. учителів , і Марії , абсольв.гімназії) вийшло з села 2 священики (крім згаданого о. Андрія Стрільчика о. Василь Стрільчик , місіонер) , 16 учителів ( Остапчуки Василь , Матвій, та Онуфрій, Решетило Теодор та Іван , Мушій Олекса ,Червоняк Степан , Остапчук Гнат ,Остапович Гриць , Томашевські Осипа та Марія Шмата Текля , зам Онищук , Шмата Дмитро,Шмата Андрій та Василь,Фуг Тоська) ,1 юрист (Остапчук Степан ) ,1 лікар (д-р Степан Ворох ) , 1 інженер агроном (Яків Мушій ),1 маляр- артист( Микола Стрільчик ), 2 сотники української армії (Микола Пенчак , Іван Байдак ) . Гриць Кузь після гімназійної матури виїхав по першій війні до Канади ,Роман Мотика загинув 1944 р на залізничній станції у Львові від бомби ;гімназійні студії покінчили також Степан Остапчук син Онуфрія , та Микола Фуг . Ворох Володимир , студ. педшколи, працював у кооперації в Чорткові.
Зокрема слід згадати Павла Червоняка (помер 27,03,1970р в Нью- Йорку ), що після гімназійних студій присвятився був праці в українській кооперації. Він був членом Дирекції СУК в Чорткові, а в еміграції належав до засновників товариства “Самопоміч” у Нью- Йорку. Він теж причетний до написання цієї статті, збиранням матеріалів про Кривеньке.
Крім вище згаданих ще кільканадцять інших селянських дітей ходило до середніх шкіл, але не мали змоги покінчити їх із різних причин, особливо через вибух першої світової війни. Вони здебільшого залишилися в рідному селі і визначилися при громадській роботі.
В ті часи в селі був Василь Стрільчик . Скінчив народну місцеву школу , став приучуватися дяківства , опісля пішов до оо.Василіян, під час війни був в Римі в монастирі оо. Василіян , по війні повертаючись до рідного краю вступив по дорозі на парахії наших виселенців в Боснії , був опісля в монастирі у Львові а потім знов в селі . Які мотиви ним керували , що було причиною , тільки опісля знов вибрався до Боснії , перейшов на православну віру , висвятився на православного священика , дано йому парахію в Баня Луці в сусідстві нашої на Сербщині.Помер в 1958 році , похоронений у церкві яку було споруджено за його сприяння.
З 16 по 19 грудня 1932 року в Чорткові відбувся перший політичний процес над копичинецькими членами ОУН. Незважаючи на арешти та увязнення найбільш активних членів організації , вона продовжує жити ,діяти , відігравати все більш відчутну роль у діяльності майже всіх громадських організацій , що перебували на легальному становищі у повіті. До них треба віднести товариство «Рідна школа «. Другою найбільш поширеною організацією була «Просвіта « , Робили свій внесок у справу національного пробудження «Союз українок" , пожежно – спортивні організації «Соколи « , пізніше «Луг», «Стріла « навіть товариство «Сільський господар".
Копичинецький повіт (зашифрована до 1940 р назва «Корабель") у структурі ОУН ділився на три надрайони, в кожному з яких було по два райони. В надрайон входило більше 10 сіл.
 В кінці 1943 року в верхах ОУН стався розкол. Розкол відбувся і в Копичинській ОУН, яка поділилась на прибічників Мельника і Бандери. Структура ОУН була такою: станиця – село, кущ-5-8 сіл, район – 2 кущі, повіт - 4-5 райони , округ. Вона зберігалася довго. В 1945 році повіт став називатися надрайоном . Повіт поділявся на 4 райони. Так в 1944 році в районний провід № 1/Пробіжнянський район/входило 9 сіл : Кривеньке, Босири, Зелена , Коцюбинчики , Сидорів , Троянівка , , Великі Чорнокінці, Малі Чорнокінці, Товстеньке . Районим провідником був «Бряск « Володимир Бучан з Товстенького.
Факти про терор підрозділів НКВС щодо мирного населення не одинокі. Розгул енкаведистів був ніким не контрольований. Безкарне свавілля брало верх. Каральні акції здійснювалися не тільки проти окремих громадян , а й проти цілих сіл: спалювали будівлі , вбивали людей, часто таких , що не мали нічого спільного з підпіллям ОУН і учасниками боротьби.
 Так , 21 жовтня 1944 року в с. Кривеньке Пробіжнянського району , що більшістю сіл входив у структуру Копичинецького проводу ОУН, прибула група енкаведистів для виселення сімей членів ОУН і учасників УПА. Задумане не вдалося здійснити. Боївка ОУН, що знаходилася у селі , напала на ворожу групу і вигнала її з села, вбивши трьох іпоранивши кількох чоловік з її складу.
Здійснивши каральну експедицію в Кривенькому , вся розбійницька ватага переїхала у Сидорів , де також почала подібну акцію. І лише втручання секретаря райкому КП/б/У Шинкаренко ,який прибув туди , врятувало людей від неминучої страшної долі.
Він же підтверджує , що майор Полянський мав намір спалити повністю села і що учасники розправи над людьми поголовно були п»яні , били господарів , які не давали палити свої будівлі , били жінок , старих , дітей.
Як бачимо , село двічі було піддане покаранню окупантами. Перший раз німецькими фашистами , Другий – солдатами НКВД . Село спробувало і польської ласки в період пацифікації. Знищено було не тільки будівлі і майно його жителів , найбільшою втратою була загибель його людей , особливо молоді. В рядах УПА і СКВ з Кривенького загинуло 40 хлопців , це : Храпливий С.,Чорний П.,Щур В..,Янкевич В.,Баделюк М.,Байдак М., Венгерчук З.,Воронюк Й.,Ворох І.,Ворох П.,Дмитрук М.,Капій М.,Мандзюк І., Марака М., Миколаєвич З., Милимука Р.,Мушій С.,Саківський І., Мушій Д., Стойко І., Остапчук Л., Остапчук С., Пазюк С., Паламар І., Підгірняк В., Пилипа Д., Пилипа В., Фуг Й., Хомишин І., Гукалюк Г., Мотика Р., Остапчук О.,Семків З.,Храпливий М..Шкляр Б., Шмата Б., Паламар І.І.
В 1941 р. в Чортківській та Уманьській тюрмі були закатовані Мотика М.. Третяк І., Капій Б., Федьків З. ,Бережанський О., Шмата Б., Гута С.. Марак С., Шмата В., Шмата М., Шмата С.
66 чоловік загинуло на фронтах другої світової війни в рядах Червоної армії , 22 родини сільських працівників були виселені на Далекий Схід, Сибір , Казахстан. Надто великі втрати були цього невеликого села , в якому за даними довоєнного часу нараховувалося ледь більше однієї тисячі чоловік.
Часто енкаведисти маскувалися під вояків УПА.
В час збройної боротьби УПА наші жінки ні в чому не поступалися чоловікам , витримці та сміливості найдужчих мужів.
На їх плечі ліг основний тягар тієї великої праці, без якої не обходиться ні одна збройна боротьба , тягар праці і тягар надзвичайних переживань , страждань і мук.
Ліда Остапчук із села Кривеньке /1925-1947/ в 1947 році вже вчилася на 2-му курсі Львівського медінституту. Після загибелі брата Степана , що був в УПА , та арешту батька , її матір з меншим братом Юрком вивезли у Сибір. Ліда , знаючи про це , хоч як їй тяжко довелося жити, старалася не показуватись у село , щоб не бути депортованою вслід за мамою і братом. З оунівським підпіллям зв»язана була лише тим , що через довірених осіб передавала зі Львова медикаменти. Добре знаючи становище Ліди , священник отець Брикович запросив її на Великодні свята. І хоч як непомітно приїхала вона у село , хтось їз сільських сексотів доказав гарнізонникам , і її заарештували. По дорозі до Пробіжної Ліду замучили. Щоб чимось оправдати свій злочин , знівечене тіло Ліди виставили під стіною міліції , щоб всі дивились на бандерівку , яка нібито за їх легендою очолювала боївку СБ і вчинили страшні звірства в селах району . Жалітись на беззаконня не було кому і до кого.Все як звичайно , пройшло безкарно.
 Очікуваного спокою не приніс ні 1949 ні 1950 роки . Репресивна машина продовжувала безжалісно трощити все , що хоч чимось маленьким було причетне до національно – визвольного руху.
Репресії до більшості людей були застосовані безпідставно. Окремим громадянам інкримінувалися злочини , до яких ні вони , ні їхні родичі не були причетні.
 З села Кривеньке були виселені сім»ї : Миколаєвича Павла , Паламара Корнила , Недостойної Теклі , Стойко Анни , Миколаєвич Марії , Капустяник Максима , Шмати Марії , Музики ТеклІ, Ворох Йосипа, Мушія Івана , Семчишин Теклі , Кузя Луки , Осідака Павла , Остапчук Ганни , Мотики ТеклІ , Хвали Дем»яна , Пазюк Теклі , Довбенко Осипи, Данчук Осипи - всього 22 родини.

Після війни почали організовуватии колгосп. Головою колгоспу обирають Капій Миколу . Людям , після написання заяви потрібно було здати коней , весь сільськогосподарський інвентар. Потім почали розбирати стодоли , де в кого паркан.Почалося будівництво стаєнь.
Контору колгоспу розмістили на проборстві. Бухгалтером став Микола Фуг.
Капій М. керував недовго. Після нього головою став Степан Тетенич.Головою сільради був Миколаєвич Роман.
В колгоспі почали сіяти цукровий буряк , Появилися трактори.Буряк сапали три рази , копали руками , вантажили – розвантажували вручну. Працювали за трудодні. Будили жінок досвіта, сапали до смерку. Були випадки . коли жінка пекла хліб, піч заливали водою і виганяли на роботу. Будучи головою колгоспу Степан Гринишин підняв село , побудував адмінбудинок, будинок Культури, церкву , багато житлових будинків, провів міліорацію полів , прочистили річку , збудували мости, тракторну бригаду , тік, стадіон. Після Гринишина кожного року змінювали голову, почалася руйнація колгоспу. Люди роками не одержували зарплату. Почали усе розтягати , нищити. В селі почали експеремент по земельній реформі. Провели розпаювання землі , майна. Так як закони приймалися після того як в селі щось робилося , процес розпаювання проходив надзвичайно болісно. Майно розібрали до того часу , як державою було визначено порядок розпаювання. Вивезли худобу , техніку розібрали , решту розділили між собою ФГ «Кривчик « та ПАП Чортківська МТС , які взяли в оренду землю . Будівлі порозбирали, майже 200 паїв їз 573 обробляються одноосібно , решту передано в оренду.
В селі в 1959 році закладено сад, який посаджено учнями школи під керівництвом Тетенича. В 1967-1968 роках закладено парк.
Уже в 50 ті роки в Кривенькому працює восьмирічна школа , де основи наук викладають 15 учителів в основному з вищою освітою. Фельдшерсько –акушерський пункт, клуб, бібліотека, музей . Село повністю радіофіковано й електрифіковано. За десять років збудовано 205 добротних хат.Функціонують промислові та продовольчі магазини, побутові майстерні. Прийняті проекти будівництва пекарні , лазні, стадіону , сільського парку.

Відвідали село Кривеньке письменники Андрій Малишко та Микола Шеремета.

ВАСИЛЬКІВ

 Село у Чортківському районі. Підпорядковане Кривеньківській сільраді. При Василькові були хутори Безодня та Глибока Долина, які виключені з обліку даних у зв'язку з переселенням жителів. Розташоване у долині р. Кривчик, за 38 км від райцентру і 14 км від найближчої залізничної станція Гусятин. Кількість дворів 114,населення 0,2 тис. осіб (2010). У Василькові діяли читальня "Просвіти", кооператива і товариство "Сільський господар". Є церква Успіння Пресвятої Богородиці (1992), капличка (відновл. 1997), збереглися залишки костьолу. Встановлено пам'ятний хрест на честь скасування панщини, насипана символічна могила УСС (1991). Діє бібліотека. У селі народився педагог, етнограф Голубович.
Про село згадується в книзі Історично-мемуарний збірник Чортківської округи/О, Соневицька, Б.Стефанович, Р.Дражньовський:Нью-Йорк-Париж-Сідней-Торонто,1974.-923с.;Історико-туристичний путівник Чортківщина.-Тернопіль:Астон,2007.-181с.