Місцеві ради Улашківці Історична довідка

Село Улашківці Чортківського району Тернопільської області, центр сільської ради. До села прилягають хутори: Жмиків, Добрівка, Хатки. Відстань до залізничної станції - 7 км., до районного центру - 17 км. Село розташоване в мальовничій долині, на берегах річки Серет, яка омиває його з трьох сторін і оточене горами, покритими лісом. Зараз у селі налічується 512 дворів, проживає 1272 жителів, територія села охоплює 2254 га.Центр села в минулому був в тому місці, де річка робить крутий поворот. На сьогодні це місце позначене двома хрестами, колись там було кладовище, церква Воздвиження Чесного Хреста, ймовірно самостійна парохія. Церкву розібрано.
Село має свій герб «На червоному тлі на срібному коні, озброєний вершник у срібному обладунку, з піднесеним мечем і щитом, на якому двораменний хрест». Герб, імовірно, є родовим знаком власників містечка князів Чортківських «Погоня» Відомий з XVI ст., пізніше підтверджений.
Перша згадка про Улашківці датується 1464 р. Поблизу села знайдено поховання в кам’яній гробниці мідної доби, а також бронзові вироби доби пізньої бронзи.
Про історію виникнення цього села, як і даних про офіційну назву села немає ніяких документальних даних, є лише кілька цікавих легенд, які крізь роки передаються нащадкам з року в рік.
Назву Улашківці слід виводити від власного імені Власій (церковне слово) в українській мові Улас, що відповідає польському Блажей. Отже, назва вказує на українське походження місцевості. В поточній мові народ уживав назву Лашківці.
Є і інші версії походження назви села: від імені турецького пана Улаша, військо якого було на території села і його назвали Улашківці, а також від імені козака Улаша, який прийшов сюди із Запорожжя з побратимами Лисом, Капустою, Шершеним та іншими (М.Пасечко «Відлуння» легенди»). Проте це відноситься до пізніших часів – 16-17 століття, а село згадується уже в 15 столітті.

Як сама назва села підказує, та улашківська земля мусила мати у собі щось блаженного. Адже не дарма причарувала у собі назавжди монахів, які не відомо з відкіля і коли прийшли на ці землі. У деяких джерелах подається інформація, що „у 14 ст., а саме 1351 р. кілька монахів оселилося у вапнякових печерах правобережжя, та жили за правилами св. Василія Великого”. Ті ж ченці принесли з собою старовинну ікону св. Івана Хрестителя, при якій діялись чуда, і до якої горнувся народ з відусіль.
Збереглися залишки печерного монастиря. Про тодішній монастир немає записів, лише спогади старих людей, про це є згадки в записах інвентаря з 1803 р., та дещо в інвентарі 1851 р. Є печера Іоана і Онуфрія, які вважаються засновниками села, першими поселенцями.
В ХV – ХVІІ ст. землі нашого краю зазнавали нападів кримських татар, турків, ногайців. Лісова смуга Галілея прикривала Улашківці, монастир і підступи до Ягільницького замку від кримських татар.
Дальша історія села пов’язана з історією монастиря оо. Василіан.
Був навіть, так званий, Граничний камінь, який розмежовував монастирські і фільваркові землі. Фільварок, власником якого був пан Хрін, підземним ходом з’єднувався з фільварком в Милівцях.
В монастирському рукописі з 1761 р., підписаний тодішнім проігуменом, є рукописні згадки про улашківський монастир, зокрема запис «Opisanie Monusteru…» .Тут побували козаки Б.Хмельницького в 1649-1650 рр.
В 1673 р., як повідомляла монастирська хроніка, в монастирі зупинявсь великий коронний гетьман Ян Собеський – майбутній польський король. Цілий тиждень він тут молився, а його вояки розширили печерну каплицю.
Побував тут із своїм військом і П.Дорошенко, ішовши з турками в 1676 році на замок в Ягольниці.
Свідченням запеклих боїв між польським військом на чолі з Яном Собеським і турецьким військом є назви пам’ятних місць: яр і церква Святого Яна, могилки, «Галілея».
Ян Собеський наказав нагорі побудувати каплицю, згодом була побудована церква і монастир. На місці, де стояв король, збудовано пам’ятник, який назвали «Святий Ян» (Церква збудована в яру, на обриві, видовбана в скелі, зберігається до цього часу).
       
Село знаходиться в долині р. Серет, що можливо в далекому минулому була дном Сарматського моря. Люди поселилися тут дуже давно, про що свідчать найдені крем’яні знаряддя праці – рубила, сокири, скребки (періоду неоліту), поховання в кам’яній гробниці так званому «скриньковому гробі» доби міді знайдено в 1936 р., бойові сокири нордійських племен, скарб бронзових виробів доби пізньої бронзи.
   
Збоку монастиря у скелі стояла колись фігура св. Івана Хрестителя, з - під якої випливала вода. В 1856 р. ігумен о. Ігнатій Нагурський своїм коштом поставив кам'яний хрест на старому постаменті, неподалік від джерела де раніше стояла фігура св. Івана Хрестителя. Цей хрест, хоч дещо пошкоджений, зберігся до наших днів. Неподалік випливають потужні джерела, "жива" вода яких, як запевняють прочани, помічна на хвороби очей, тому під час відпусту до цієї води завжди велика черга людей.
    Улашківці також славні своїми ярмарками. Як подають джерела, після перемоги над турками поляки захопили в турків награбоване добро і оголосили населенню навколишніх сіл про те, щоб вони приїздили в Улашківці і купляли собі ці речі. Сьомого липня вони провели такий ярмарок і після цього на цій горі щорічно стали проводити ярмарки, а це місце люди називають «базаром». Ярмарки тривали до Другої світової війни.
В Історико-мемуарному збірнику Чортківської округи так описано ті ярмарки:„Улашківський ярмарок тривав два тижні: тиждень перед празником и тиждень після. Вже за два тижні перед Іваном починали з’їздитися купці з Чернівців, Станіслава і Львова з мануфактурним товаром, галантереєю, біжутерією, виробники повозів, бричок, возів і всілякого господарського приладдя (снасті): як упряж, хомути, серпи, коси, ножі, кожухи, хустки, шапки; прибували ливарники церковних дзвонів, виробники церковних речей: чаш, хоругв, хрестів та іншого. Приїжджали з далекого Яворова зі своїми виробами з дерева: ложками, мисками, навами, гончарі – з своїм крамом. Бували з далекого Кавказу тамошні кустарники з виробами з срібла. Оповідали, що з російський степів приганяли диких коней, яких купували бажаючі на власний ризик, бо вибраного коня ловили на аркан і якщо при цьому кінь удушився то купець мусів усе-таки заплатити умовлену ціну. Очевидно, не бракувало на ярмарку і худоби.
З’їжджалися мешканці з багатьох навколишніх повітів, з-поза Дністра, з Покуття, так що впродовж ярмарку бувало постійно до 100 тисяч народу, що забезпечували тут себе потрібними в господарстві речами на цілий рік. Ціни на товар були без перебільшення, на половину нижчі, ніж звичайно, з уваги на масовий збут, бо за час двох тижнів не один купець заробив більше, ніж звичайно за цілий рік. В часі ярмарку був такий гамір, що не можна було чути самого себе, а чинили цей шум спеціально наймані продавці, і щоби звернути на свій крам увагу, верещали, трубили, співали різними голосами так, що після двох-трьох днів такі продавці вже тільки шипіли.
Приїжджали сюди навіть з Азії. Окремим вагоном приїздив з Відня реставратор для вибагливої публіки. Приїздив сюди український театр "Руської бесіди", а також і жидівський. Для утримання порядку і безпеки приїжджав окремий комісар староства з цілим відділом жандармерії, що стежили за злодіями, але звичайно з малим успіхом. Окреме місце мали лірники, каліки, які жебрали, - біля монастиря. Вони всілякими способами намагалися розбудити у Прочан милосердя. Як глянути з монастирської гори на ярмаркову площу, що займала багато сотень моргів, то видно було море голів і чути тільки суцільний шум".
Про цей славнозвісний величавий ярмарок згадує теж у своїх спогадах великий український письменник Богдан Легший. Він пише ось як: "Лашківці, це таке велике село, де бувають великі ярмарки, що на них сходиться велика сила народу. Отже, від Великодніх Свят балакалося про ті Лашківці. Їхали ми ремінним дишлем, бо по дорозі приставали до нас сусіди і знайомі. Заки доїхали до великих Озерянських лісів була нас ціла валка: бричок, найтачанок, возів. Ліс був страшний. Бричка здавалось не дійде до Лашковець. Вибої, вивернуті коріння та баюри здавалось напосілися на її здоров'я. Звернули в ліс, аж нарешті побачили перед собою дідівський табір. Горіли ватри, грали на лірах і бандурах, співали побожних і невеселих пісень в переміш, навіть також танцювали.
Звернувши в бік заїхали до Лашковець і опинилися на "стації". "Стація" - це була звичайна селянська хата, куди заїхали на час ярмарку. На великім майдані намети. В наметах усякі народи: вірмени, греки, турки. Товару теж не бракувало. Золото, срібло, самоцвіти, аж за очі хапали. Брокати, дорогі хутра, перські дивани наші килими, чуда і дива всілякі. Навіть верблюдів бачив. Такі стояли, як гори. А що вже коней та коней. А штукарі ! Яких штук вони не показували. Вечором товариство вибиралося до театру".
Після ярмарку Улашківці порожніли, замовкали і ставали на цілий рік - до найближчого літнього Івана, тихим подільським селом. А в тому часі, подібно як в Улашківцях, в інших місцевостях - на храмове свято відбувались не менш славні ярмарки, про які описує Лідія Орел в книзі „Українська род ина”.
В 1765 р. родина Добринських – Раціборських подарувала до церкви Чудотворний образ Пресвятої Діви Марії. Деякі дані про численні зцілення, засвідчені документально (ікона писана на полотні за зразком знаменитої Ченстоховської, Белзької) Богоматері і датується за деякими даними 1678 роком З того часу став монастир поруч і Зарваницею найбільшим відпустовим місцем усього Поділля. Єдина копія Чудотворної ікони зберігається в парохіальній церкві.
Парохіальна церква в Улашківцях має метрику від 1784 р.
Найстаріша книга в Улашківській церкві є Літургікон з 1702 року
В 1809-1815 рр. – ця територія належала Росії. Відомо, що під час російсько-французької війни 1812 р. жителі села Улашківці зібрали для потреб російської армії – 25 кожухів.
1842 р. – в селі побудовано млин.
В 1856 р. на улашківському ярмарку жваво торгували 31 молдавський, 19 угорських, 17 російських, 10 чеських, 7 німецьких та інших купців. Тоді ж на ярмарок з Угорщини і Чехії завезено залізного краму на12 тисяч золотих римських, хутра – на 20 тисяч, польських текстильних товарів на 1 мільйон.
1905 р. – великий страйк селян проти пана, виступ придушили.
За Австрії в селі була 2-класна школа, за Польщі – 4-класна. З 1931 до 1939 р. – була 7-класна школа.
1873 р. – в селі створене братство тверезості, нараховувалось 1664 чол., діяло до середини 50-х років ХХ ст.
При монастирі таке братство було засноване в 1905 році.
На початку ХХ століття була заснована читальня «Просвіти», а будинок поставлено в 1926 році, в 1927 р. – засновано споживчу кооперативу, 1934 р. – районну молочарню, 1935 р. – кредитну спілку.
Діяв гурток «Сільського господаря», «Рідної школи», «Сокіл», «Січ», «Луч». При «Читальні» діяли діяли : бібліотека, хор, аматорський гурток.
У 30-х роках створена підпільна організація ОУН.
Також двічі побував а нашій місцевості командир УПА – Роман Шухевич.
В містечку була римо-католицька парохія з мурованим костелом (1908 р.)
Поляки мали свої організації – Дом Людови, Кулко Рольніче, Стжельця.
1920 р. – діяв ревком.
1939 р. – встановлена радянська влада, депутаткою Народних Зборів була Солтис Павліна.
Липень 1941 р. – село захопили німецькі окупанти. На фронт пішло 400 місцевих жителів, 80 – з них загинуло, 180 - чоловік удостоєні нагород. Активні учасники повстанського руху: Дзюба О.А., Дзюба Я.А., Дрогомирецький Л.А., Зазуляк П.А., Кишкан І.А., Солтис В.М., Шевчук П.А., Москалик Я. («Козачка») – станична ОУН, Гановська А. «Антося» – медсестра УЧХ, загинула. 1944 рік - в селі перебував Р. Шухевич. В 1965 р. загинув останній боєць підпілля ОУН-УПА Петро Басюк.
1944 р. – відступ німецьких військ, спалено 50 господарств.
1949 р. – створено колгосп, 1951 р. – укрупнення колгоспів
1956 р. - одержали електричне світло від колгоспної електростанції, а в 1965 році – село повністю електрифіковане
1955 р. – колгосп за високий урожай тютюну був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві, а в 1957 р. –учасник виставки в Києві. З 1958 р. – колгосп називався ім. Суворова
В 1957 р. – в селі середня школа, 1953 р. – відкрита дільнича лікарня на 25 ліжок, родильне відділеня на 16 ліжок, 1962 р. – відкрита аптека.
В 70-80 рр. село – центральна садиба колгоспу ім.. Суворова.
4 жителі села нагороджені орденами СРСР.
В ці роки побудовано: тік – 1972 р., лазня – 1976 р., тютюнова сушарка – 1974 р., адміністративний будинок – 1978 – 1990, Будинок культури – 1981 р.
В 1980 р. – споруджено пам’ятник загиблим односельчанам в роки Другої світової війни, 1990 – бюст Т. Шевченку, 1992 р. – відкрито могилу в честь воїнів УПА і репресованих жителів села.
Колгосп реорганізований в агрофірму «Галичина». Тепер землі господарства орендують ПАП «Березина» і ПАП «Таурус».
  Сільська команда по футболу – неодноразовий чемпіон і володар кубка і суперкубка району. При СБК діє танцювальний колектив, який в 1990 р. одержав звання «Зразковий».
 В селі з 1987 року працює музична школа, яка має філіал в с. Нагірянка. В школі – три відділення: музичне, образотворче, хореографічне. 
    На території села знаходяться гідрологічна пам'ятка природи місцевого значення «Джерело святого Яна», геологічна пам'ятка природи місцевого значення - печера «Улашківська».
Три будівлі в селі відзначають свій столітній ювілей. Це приміщення сільської ради, будинок побудований ще за панування Австро-Угорщини, пізніше тут була «Польська світлиця», приміщення музичної школи і римо-католицький костел (1908 р.)
Біля села знаходиться Державний заказник «Дача Галілея» (від 1974 року) площа 1856 га, де ростуть єдині в області – 2 дерева гікорії, яким по 100 років.