Місцеві ради Швайківці Історична довідка

Село Швайківці Чортківського району, центр Швайківської сільської ради розташоване на схід від районного центру , на віддалі 12 км від міста Чортків, 7 км від селища Заводське та 5 км від найближчої залізничної станції Гадинківці Гусятинського району. Загальна площа земель села - 806,8 га, в тому числі в межах населеного пункту 132,1 га. Кількість жителів станом на 1.01.2010 року - 165 чоловік. Село розташоване на правому березі річки Нічлави, на рівнині.
Назву села пояснюють від слова „ шевська швайка” – шило.
  Територія села була заселена здавна. На схід від села з боку села Пробіжна було знайдено і розкопано курган – місце поховання вождя племені склотів, датований VІ ст. до нашої ери. В 2007 році науковий співробітник відділу археології Львівського Інституту українознавства М.С.Бандрівський проводив розкопки даного кургану. Сам курган цікавий за своєю будовою. Він складений з масивних кам’яних брил. В центрі його була поховальна камера. На відміну від інших це поховання не було пограбоване в минулому. Було знайдено цінні археологічні матеріали – зокрема бронзовий ритуальний казан, залишки трьох кольчуг, дві бойові сокири , бронзове ситечко та 10 керамічних посудин датовані VІ ст. до н.е. 
  Всі ці речі добре збереглися. Зокрема збереглись 800 металевих пластин, які нашивались на шкіряні кольчуги. Такі кольчуги вкриті металевими лусочками служили в той час надійним захистом воїна в бою. Цінною знахідкою був і бронзовий казан. Єдину подібну посудину було знайдено на території Західної України ще перед війною і зараз вона зберігається в Краківському
музеї в Польщі. Знахідки ж кургану, що біля нашого села зберігатимуться в Львівському музеї археології.
Здавна жили на території села і слов”янські племена. Недалеко від сучасного села знайдено залишки кераміки трипільської культури.
  Перша письмова згадка про Швайківці – 1765 рік .”Краківський архів” фонд 310.,опис 38, Лист 9.
Основні заняття тогочасних жителів – землеробство, скотарство. Хоч розвивались і ремесла - шевство, кушнірство. В селі існували філіали цих ремісничих цехів від міст Копичинці та Чортків.
  Село успішно розвивалось і на початку ХХ ст. займало площу 948 га, в тому числі 794 га орної землі. Налічувалось 127 дворів в яких проживало 723 жителі. Більш як половина орних земель належала німцеві Рудрофу та його зятю Тадеушу Конацькому. В селі були водяний млин, три магазини, церква, школа. Школа в селі була збудована в 1910 році  за кошти австрійського уряду.
За часів Австрії вона була однокласна, з українською мовою навчання, за Польщі - двокласна. Приміщення школи непогано збереглось і в ньому по 2004 рік навчалися діти.
  В 1906 році в селі засновано читальню товариства „Просвіта”. Спочатку для її діяльності селяни відпускали кімнати у своїх будинках, а в 1926 році збудовано на кошти жителів села українську читальню. Зараз в цьому приміщенні діючий сільський клуб. Існувала і польська читальня, збудована раніше. Зараз це приміщення вже зруйноване. Більшість жителів села займались землеробством.
Та були в селі свої кравці, шевці навіть ветлікар. Розвивалось і ремесло- кушнірство.
Справжньою пам’яткою дерев”яної архітектури є сільська церква Воздвиження Чесного Хреста. Збудована ще в 1734 році з тесаних брусів з трьома банями вона діє й понині.
Другою пам’яткою давнини є пам’ятник Святому Флоріану на околиці села.
За переказами 1864 року на панському фільварку сталася велика пожежа, яка знищила більшість будівель. Тоді ж на кошти пана Рудрофа було збудовано пам’ятник Святому Флоріану – хоронителю від пожеж. За переказами, під час пожежі особливо відзначився молодий драгун, який відкрив стайню і врятував всіх панських коней. Тому пан наказав, щоб святий на пам’ятнику був схожий на відважного офіцера. Частково пошкоджений пам’ятник існує і зараз.
  Ще за часів панської Польщі жителі села приймали активну участь в національно - визвольному русі. Так Цебрик Степан Олексійович, Процьків Сильвестр Іванович, Процьків Антон Іванович в 1918 році вступили в загін Українських січових стрільців і брали участь в боях під Львовом, де Цебрик С.О. загинув. Ще більше посилюється патріотичний рух напередодні другої світової війни. В селі діють культурно- націоналістичні організації „Січ”, ”Луг” (керівник Михайлюк), активізує свою роботу читальня „Просвіти” де були хоровий, драматичний гуртки, бібліотека.
 За націоналістичну діяльність радянською владою в 1940 році заарештовані, а в 1941 році знищені в Уманській тюрмі жителі села : Іванців Дмитро Юрійович, Литвинюк Микола Петрович, Процьків Роман Григорович, Яворський Антон Пилипович.
  В Українській повстанській армії воювали в роки війни Василишин Іван Петрович та Хабенюк Емілій Степанович. В боях проти фашизму в роки Великої Вітчизняної війни на фронті загинуло 33 наших односельчан. В 1988 році полеглим односельчанам в селі збудовано пам’ятник.
  В післявоєнні роки в націоналістичному русі брали участь жителі села : Лахман (Вівчарук) Євстахія Павлівна, Козак Климентин Григорович, Новіцька (Мельників) Юганна Петрівна, Процьків Святослава Миколаївна.
  Як згадував Козак К.Г., прожив він важке і складне життя. Народився Климентин Григорович в 1924 році в сусідньому селі Гадинківці. Дванадцятирічним залишився без батька. Змушений був змалку бути за господаря в сім”ї де крім нього були хвора мати та молодша сестра. Сім”я жила бідно і він нарівні з дорослими мусів працювати і у власній господарці і на панському полі. В 1944 році був призваний в Радянську армію. Потрапив на фронт. Взимку 1945 року при визволенні Будапешта був важко поранений. Додому з війни повернувся лише в липні 1945 року. Внаслідок поранення став інвалідом, ліва рука в двадцятирічного хлопця залишилась нерухомою.
 Повернувся додому у складний час. Дома злидні , в селі неспокійно. В ближньому лісі діє група українських націоналістів. які часто навідуються в село. Хлопці всі знайомі, багато односельчан. А в село часто навідуються каральні експедиції Червоної Армії , які переслідують бандерівців. Як інваліда війни, його призначили завідувати місцевим клубом. І опинився він між двох
вогнів - вечорами українські націоналісти збираються в клубі, проводять агітаційну роботу серед місцевої молоді, а вдень його викликають в міліцію – допитують хто з місцевої молоді зв’язаний з націоналістичним підпіллям.
Та він нікого не видав і роботу в клубі незабаром залишив. Став систематично виконувати доручення підпільників. Був зв’язковим, доставляв у лісові криївки продукти для повстанців, попереджав про небезпеку. Та восени 1950 року зрадник видав його. Його заарештували, жорстоко мучили в Чортківській тюрмі. А в листопаді 1950 року воєнним трибуналом військ МВД в Тернопільській області він був він був засуджений на 25 років ув’язнення з конфіскацією майна. Покарання відбував в таборах в Іркутській області.
Після смерті Сталіна, в 1955 році як інвалід війни потрапив під амністію. Повернувся додому, одружився з дівчиною з Швайківців і з того часу проживав у нашому селі .Працював на бурякоприймальному пункті в сусідньому селі Гадинківці, на Чортківському цукровому заводі. Життя було нелегке. Здоров”я втратив на війні та в сталінських таборах, тому часто хворів. У вересні 991року був реабілітований. У 2003 році помер і похований в селі Швайківці. Та  як він вважав, йому ще пощастило, що недовго був в тюрмі, що діждався проголошення незалежності України .
    Доля іншої сільської дівчини Новіцької (Мельників) Ганни Петрівни ще трагічніша. Народилась вона в 1923 році в селі Швайківці. Ще наприкінці війни стала зв’язковою оунівського підпілля. Сміливу зв’язкову на прізвисько „Калина” зрадили і в вересні 1945 року вона була засуджена військовим трибуналом на 10 років тюрми. Після відбуття покарання в 1955 році була вислана на 5 років у Красноярський край. Додому повернулась лише в 1960 році. Тяжко працювала у місцевому колгоспі, сама
виховала двох дітей. Померла в 1999 році.

Найвідомішим уродженцем села був отець Віталій Байрак.(1907-1946 роки.).
Володимир Байрак народився в 1907 році в багатодітній сім”ї Василя та Анни Байраків. Сім”я була середнього достатку. Батько Володимира довгі роки служив при церкві. Був касиром, дзвонарем. Тому змалку всі діти не пропускали жодної церковної відправи, зростали вихованими та слухняними.
  Володимир навчався в Швайківській початковій школі, потім сусідньому селі Шманьківці. В 1922-1924 роках навчався Чортківській гімназії. В  1924 році пішов у Святомиколаївський монастир в селі Крехові на Львівщині. В 1933 році став священником. Під час висвячення прийняв ім”я Віталій. Після висвячення з 1933 по 1942 роки був у монастирі у місті Жовкві на Львівщині. Протягом цього часу він був заступником ігумена, очолював парафіяльну канцелярію, брав активну участь у місіонерській діяльності. В 1942 року - стає ігуменом Дрогобицького Свято-Троїцького монастиря. В 1944 році отець Віталій переведений до Борислава, де він був душпастирем, катехитом у школі і помічником при церкві Пресвятої Трійці.
  У вересні 1945 році заарештований НКВД, а в 1946 році – закатований в Дрогобицькій тюрмі. В 2001 році під час перебування на Україні Папи Римського Івана Павла ІІ був проголошений блаженним як і інші українські мученики за віру. В селі зберігся будинок де проживав отець Віталій. На жаль даний будинок перебуває зараз в аварійному стані.

    На жаль, за останні роки село занепадає. Віднесене до неперспективних сіл, тривалий час воно було відділком різних колгоспів. Молодь масово покидала село і протягом післявоєнних років кількість жителів села зменшилась втричі.
  Зараз в селі діє фермерське господарство”Андрій”, є невеликий млин. В селі є фельдшерсько- акушерський пункт, клуб, бібліотека, церква.