Ще до початку Другої світової українські патріоти мали надію, що у дружбі з кимось вони здолають ненависний, жахливий комуністичний режим. У багатьох була така думка, що мовляв, німецькі війська можуть допомогти українцям проголосити самостійну, незалежну українську державу. Проте вже за пів року після окупації віра зникла. Тому для патріотично налаштованих мешканців Західної України було зрозуміло, що фашисти – це теж вороги, які жорстоко карали тих українців, які виборювали свою незалежність. Під час 1-ої акції близько 80 % лідерів патріотів відразу ж помістили в концтабори.
         І ось, на початку 1942 року у Львові було вбито офіцера СС. Гітлерівці вирішили відімстити. 21 листопада того ж року наших хлопців вороги упіймали на одній із явочних квартир. Командування гестапо за смерть того офіцера вирішило розстріляти сотню українців-патріотів. 28 було розстріляно у тюрмі на Лонського у Львові, 52 – в’язнів Чортківської тюрми, а ще 20 – невідомо.
                  Нарешті за довгі роки пошуків вдалось віднайти місце вічного спочинку українських патріотів, яких розстріляли німецькі окупанти 27 листопада 1942 року. Тут, серед поля, що між Чортковом та Ягільницею – нині розритий котлован, розміром три на шість метрів. У ньому – людські останки. Розкопки здійснювали – пошуковці із меморіально-пошукового підприємства «Доля» Львівської обласної ради (керував заступник директора Володимир Харчук), історико-патріотичного товариства «Патріот»(керуючий Андрій Драган), краєзнавці, та ті, які брали участь у пошуках: Макотерський Ю.Ф., Пахолок Р.І., Вислоцький В.М., Хруставка Л. М., Кривий Ю.М. та ін.
            Приблизно 2 роки тому Макотерський Юхим Фотійович ініціював пошуки розстріляних українців-патріотів, а також це стало ідеологією його життя. До цього мешканець Чортківщини Андрій Базалінський робив спробу віднайти, проте не зміг.

          Завдяки Пахолку Роману Івановичу, котрий запросив археологів з Івано-Франківщини, а також значній допомозі керівника місцевого агропідприємства Василя Вислоцького, на полях якого велися розкопки, вдалося визначити місце захоронення. Роман Іванович також згадав, що епізод ж життя Григорія Опацького теж значно допоміг у пошуках. Коли 35 років тому перебувавши на полюванні останній натрапив на лисячу нору і лис втікаючи випорпав людську кістку він не надав тоді великого значення цій події, а зараз у розмові вказав саме на місце розташування могили полеглих українців-патріотів.
Більшість із убитих фашистами були мешканцями Івано-франківщини (Городенківщина та Коломийщина). В багатьох із убієнних живуть родичі, які приїзджали на поминальні панахиди, які проводились на протязі останніх десятилітть біля хреста, встановленого неподалік місця розстрілу. 75 років їхні душі прагнули, щоб тіла були захоронені згідно християнських традицій. Серед убитих: священик, селяни, інтелігенція та молодь. Серед знайдених артефактів, крім великої кількості німецьких патронів, – особисті речі розстріляних, молитовник, два натільних медальйони. Розстріляним священником є о. Павло Василькович Витвицький – народився 1912 р. в с. Витвиця на Станіславівщині. Був парохом в с. Жаб”є в Станіславівській єпархії. 12 лютого 1942 р. був заарештований і 27 листопада ц. р. був розстріляний разом з 52 в’язнями в полі біля Ягільниці.

             У часописі «Ідея і чин», повідомив Юхим Фотійович Макотерський, у 1947 році була перша згадка про цю трагедію. Також Дмитро Куп’як у “Спогади нерозстріляного” описав події тих років.
 А.Базалінський в пам’ять про страчених написав вірш:

      Велика шана та подяка всім небайдужим людям, які протягом років намагались встановити місце трагічного розстрілу 52 українців-патріотів та фахівцям ГО “Патріот” та КП “Доля” з м.Львова, які довершують святу справу.