Вітаємо Вас на офіційному сайті Чортківської районної ради.
 23.08.2013 Борщівська вишивка у Чорткові 22 серпня в етно – майстерні «Куферок» відбулося відкриття виставки борщівської вишивки з колекції Віри Матковської. - відомої на Тернопільщині і за її межами пошановувачки вишиття, вона вже чимало років є збирачем національного вбрання. Нині її колекція складається з півтори тисячі жіночих і чоловічих вишитих сорочок, запасок, спідниць, кожушків, безрукавок.. Усі ці вироби народної творчості як колишні, так і нинішні мають велику історичну цінність., щоправда у Чортків прибула лише частина з цієї великої колекції. Історія чорної борщівської сорочки сягає у глибину віків. За легендою, під час татарської навали у кількох придністрянських селах Борщівського краю загинули усі чоловіки. Тоді дружини і дівчата на знак жалоби від непоправної втрати поклялися протягом семи поколінь носити траур, вишиваючи сорочки лише чорною барвою... Покоління, яке народилося на початку ХХ століття, було останнім, пов'язаним цією клятвою. Чорні сорочки,які здавна вишивали на Борщівщині, були оберегами, прикрасою, матеріальною необхідністю і духовною потребою наших краян. Чорну борщівську сорочку вишивали на всі випадки: до шлюбу, на неділю і свята, на смерть, а також на будень. На щоденних сорочках – невеликі узори на рукавах та біля шиї. Оригінальними були святкові вишиванки – рукави повністю зашивали чорними нитками. Це нагадувало ріллю на селянському полі. Її пронизували червоні, зелені, жовті і фіолетові цяточки, квіти або орнамент. Іноді використовували для узорів оранжеві та вишневі кольори. Узори мали вигляд зламаних ліній. Як не дивно, але чорне вишиття на сорочці ніколи не виглядало печальним,навпаки, — сорочка була ошатною і дуже колоритною. Швидше за все, вишиття чорним виглядає як пошанування матері-землі, асоціюючись з родючими подільськими чорноземами, з одвічною надією на урожай, а,отже, і на життя. В землю кидають золоте зерно, котре згодом проростає повним колоссям. На наших полях можна побачити жовті соняшники, червоні маки, сині волошки, білі ромашки... Тому, коли дивишся на борщівську чорну вишиванку, ніби бачиш усю цю красу, що проростає із землі. Мабуть, і наші предки, які з ранньої весни і до пізньої осені працювали у полі, не могли не пройнятися цим дивом, щоби взимку потім передати його на полотні. |
