Руслан Володимирович Коцюк (3 травня 1978, с. Джурин Чортківського району Тернопільської області — 29 серпня 2014, під Іловайськом Донецька області) — український військовик, старший лейтенант, командир взводу розвідки 3-го батальйону51-ї окремої мехбригади (Володимир-Волинський).
   До мобілізації ремонтував телефони і телевізійну техніку.
    Мобілізований до лав Збройних сил України 11 квітня 2014 року. Вишкіл проходив у військовій частині у Володимирі-Волинському. Наприкінці травня направлений до Іловайська. Останній раз виходив на зв'язок 28 серпня, перебуваючи під Іловайськом. З того часу рідні бійця кинули всі сили, щоб знайти його.
   Загинув 29 серпня 2014 під час прориву з оточення під Іловайськом (Донецька область).
   Спочатку герой був похований на військовому кладовищі у селищі Кушугум під Запоріжжям поряд з ішими своїми бойовими побратимами, тіла яких не вдалося розпізнати. Дружина чотири рази робила ДНК-аналіз та кожен раз результат був негативним.   Його прізвище навіть числилося у списку полонених. Ступінь рідності визначено судмедекспертами за відповідним матеріалом ДНК-експертизи доньки, підтвердження рідні отримали 16 березня.
   Перепохований у рідному селі 20 березня 2015 року. Панахиду в катедральному соборі Верховних Апостолів Петра і Павла уЧорткові відслужили єпарх Бучацької єпархії УГКЦ Владика Дмитро Григорак і чортківські священики.
Батьки Руслана передчасно пішли з життя. Залишилася дружина Іванна і двоє дітей — донька Марічка і син Ігор.
• 4 червня 2015 року за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня(посмертно).